ЯН ВАЛЕТОВ ПРО ТЕ, ЩО МОЖНА ВВАЖАТИ УКРАЇНСЬКОЮ ПЕРЕМОГОЮ
Джерело фото: facebook.com
Українці відчайдушно хочуть перемогти, відстоявши свою землю, свою свободу і право на життя. Але наскільки однаково та реалістично вони розуміють цю перемогу? Своїми думками на цю тему ми попросили поділитися відомого українського письменника Яна Валетова. Унікальний сплав художнього та аналітичного мислення неодноразово дозволяв йому давати правильні оцінки сьогодення й точні прогнози майбутнього.
ЧИ ЗДАТНІ УКРАЇНА ТА РОСІЯ ГРАТИ В ДОВГУ?
У квітні 2022 року один мій товариш зауважив: «Яне, зверни увагу, українці не звинувачували одне одного у всіх смертних гріхах цілих півтора місяця!» На жаль, на більше нас не вистачило, хоча за цей час російська загроза нікуди не зникла. Росія — як і раніше, ресурсна країна, що здатна грати в довгу. Але чи здатна грати в довгу Україна?
Я за освітою ракетник. Тому мені смішно два роки чути, що в Росії ось-ось скінчаться ракети. Або що російський народ повстане та скине Путіна. Я суджу про те, що відбувається, не з чуток — у мене є цілком конкретний особистий досвід. Я багато їздив Росією й маю уявлення, як живе її «глибинний народ», про який багато говорять ті, хто його ніколи в житті не бачив…
ВІЙНА — НАЙКРАЩЕ, ЩО ТРАПЛЯЛОСЯ З РОСІЄЮ
У 1914 році військовий міністр сказав Миколі II: «Государю, війна — це найкраще, що могло трапитися з Росією!» Ось і нинішня війна — це найкраще, що могло трапитися з путінською країною. У житті росіян з’явилося те, що надає сенс їхньому існуванню.
Тобто якщо раніше вони тупо спивалися і власна держава вважала їх нічим, то тепер у них з’явився шанс «покарати хохлів» і залишити слід в історії. Додайте до цього ще й матеріальний стимул.
Ще вчора ти погано жив і повільно здихав у забутому Богом селі, бив дружину й просив у тещі на горілку. А сьогодні ти — російський богатир у Бахмуті, смерть якого забезпечить сім’ю виплатами й допоможе вирватися зі злиднів.
ПОГАНО, АЛЕ НЕ СМЕРТЕЛЬНО
Усе, що відбувається з Росією, не є для неї катастрофою. Вона не впаде під тягарем санкцій, як очікується, хоча й стане жити ще гірше. Тому українцям дивитися потрібно не стільки на Росію, скільки на самих себе, припинивши породжувати конфлікти всередині країни. Причому це навіть не я кажу — за мене говорить історичний контекст.
В історії були ситуації, коли Україна втрачала свій шанс. Так, Петлюра та Скоропадський видаються нам погано сумісними персонажами. Але разом вони могли зробити те, чого б їм ніколи не вдалося зробити окремо. До речі, Біла Росія програла більшовикам з тієї ж причини — кожен бачив себе імператором.
ДЛЯ НАРОДНОГО ГНІВУ ПОТРІБНІ НАРОД І ГНІВ
Між іншим, білі зупинилися за 200 км від Москви. Стільки ж не вистачило Пригожину, озброєні загони якого легко пройшли від Ростова до столиці. І влада виявилася перед ними безсилою. Однак історія з Пригожиним не лише про нього, а й про «глибинний народ». Чи призвів похід Пригожина на Москву до зміни настроїв і бунтів у Росії? Ні! Це найкраща відповідь тим, хто сподівається, що «народний гнів» знесе Путіна.
Для цього потрібні народ і гнів, яких ми в Росії не спостерігаємо. Я зараз скажу дещо, після чого на мене звалиться лавина хейту… Моя надія закінчити цю війну ніяк не пов’язана з українськими танками на Красній площі. Війна закінчиться, коли Росія внутрішньо зміниться настільки, що припинить хотіти нас знищити.
РОСІЯ — ТЕРИТОРІЯ НЕНАВИСТІ
Ми приречені перебувати поруч із величезною, сильною державою, народ якої нас ненавидить. Спочатку — за те, що ми не такі, як вони. Проте що довше триває війна, то в російської ненависті стає більше підстав. Хоча б тому, що зростає кількість родин, де є загиблі.
Хтось із них просто порадіє «гробовим» карбованцям, та основна маса відреагує очікувано — ненавистю. Росіяни й своїх не надто й любили. Що вже казати про неросіян — чурок, хохлів, хачів.
Якщо росіяни хочуть когось денацифікувати, їм треба почати з себе. Такого печерного антисемітизму, як у Росії, я не зустрічав ніде. Хоча з євреєм росіянину віч-на-віч зіткнутися було непросто. Євреї населяли околиці імперії, де була встановлена горезвісна межа осілості.
НАЦИЗМ ДЕНАЦИФІКАТОРІВ
Російська пропаганда виставляє українців антисемітами. В історії України справді були страшні епізоди, як-от Коліївщина. Однак саме російське слово «погром» чомусь без перекладу присутнє в усіх мовах світу. Українці та євреї мають що поганого розповісти одне про одного.
Але з Російською імперією все інакше — вона сповідувала римський принцип «розділяй і володарюй», роблячи все, щоб народи не любили один одного. Навіть при тому, що українці, починаючи від Розумовського і закінчуючи Брежнєвим, доклали руку до створення імперії, їхній образ конструювався як негативний.
У російському сприйнятті українець — жадібнуватий і шахраюватий «молодший брат». А тепер до цього приєднався ще й образ «кровожерливого хохла». Зараз ЗСУ додали ще більше фарб і реалізму цій картинці.
КОЛИШНІЙ СЕНС «ПЕРЕМОГИ» НЕАКТУАЛЬНИЙ
Ми приречені жити з росіянами поруч — 2000 км кордону нікуди не подінуться. Навіть якщо уявити, що ми дійшли до Уралу, далі що? Росію захищають величезна територія і ресурси. Перемогти їх у лобовому зіткненні проблематично. Тому не варто думати, що бажаний для нас підсумок війни буде схожий на червоний прапор над Рейхстагом.
Наша перемога не буде такою, як у Другій світовій. Не тому, що ми дурні або слабкі, а через закони географії — не можна проковтнути шматок, який у п’ять разів більший за твій рот. Перспектива розвалити Росію та перетравити по частинах поки теж досить примарна. Український опір, на жаль, зробив російський народ ще більш монолітним.
КОРДОНИ 91-ГО — ЦЕ ПЕРЕМОГА?
Припустимо, ми вийшли на ці кордони. Що далі? Якщо війна триває — це ще не перемога. Стоячи на кордоні, можна довго обстрілювати територію противника, руйнуючи все, до чого здатен дотягнутися. Чим може закінчитися така дуель, враховуючи, що у них 17 млн км і 12 часових поясів?
Вийшовши на кордони 91 року, ми навряд чи зітремо на порох російську економіку і тим самим зупинимо війну. Росія, відкинута до кордонів 91 року, продовжить нас «дотискати». Це вимагатиме від нас колосального напруження сил, уміння розвиватися в умовах війни, будувати заводи під землею, розміщувати виробництва за кордоном…
ПАРАСОЛЬКА НАТО
Я бачу тільки один спосіб зупинити війну — стати членом НАТО або в якійсь іншій формі отримати гарантії безпеки від партнерів. Якщо постріл з боку Росії означатиме війну з Альянсом, їй доведеться замислитися про наслідки. Не будемо заглиблюватися в конспірологію та гадати, чому партнери не поспішають надати нам такі гарантії.
Вважаю, причиною є банальний страх. Цивілізована людина не впевнена, що дикун із палицею здатний поводитися цивілізовано. Де гарантія, що навіть після суворого попередження він на тебе не кинеться? Звісно, залп у відповідь силою в 2,5 тис. томагавків для дикуна страшний, але ж і він може дати не менш страшну відповідь.
В УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРЕМОГИ БАГАТО ВИМІРІВ
Путінська пропаганда може оголосити перемогою що завгодно. Проте Україні варто серйозно задуматися, що вважати перемогою. Ми зберегли Миколаїв, Одесу, Херсон — це хоч й проміжна, але перемога. Однак втрата півдня і портів створила жахливі проблеми для нашої економіки.
Сьогодні оптимальна формула української перемоги — це натовська парасолька. Хоча й вона може бути пов’язана з великими втратами. Та у нашої перемоги може бути кілька неочевидних вимірів. Про це починаєш замислюватися, коли відвідуєш прифронтові регіони.
Нещодавно я був у Покровську. Мене вразили оптимізм, енергія і віра в перемогу людей, які там живуть! Лише за 42 км від Донецька ти бачиш місто, що живе повноцінним життям, людей, які не мають депресії та страху. Під російськими обстрілами вони поводяться так, ніби вже перемогли.
Коли для них настане остаточна українська перемога? Мені здається, саме в той момент, коли на Покровськ одного разу перестануть падати російські ракети.
УКРАЇНСЬКІ ПРОРОЦТВА: письменник Ян Валетов про уроки історії, ціну свободи та віру в диво
