«Мені не вистачає жовто-блакитного прапора над міською адміністрацією Луганська», — з творчого дос’є художника Євгена Григор’єва
Євген Григор’єв / фото з особистого архіву
Євген Григор’єв народився 23 січня 1978 року в Луганську, де закінчив загальноосвітню та художню школи, а згодом — Луганський коледж культури та мистецтв. У 2005 році завершив навчання у Львівській національній академії мистецтв, на кафедрі графічного дизайну. З того часу живе і працює у Львові, учасник багатьох виставок, як в Україні, так і за її межами.
Художник у своїх роботах намагається сформувати середовище, яке б спонукало глядача думати та відчувати, ставити собі питання, зазирати через роботи в першу чергу у себе. Бо в кожного з нас своя історія, свій біль, своя радість. Кожна історія важлива і має бути прожита до кінця.
Який перший творчий момент у своєму житті ви пам’ятаєте?
У дитячому садочку, приблизно у віці п’яти років, я закохався в дівчинку. Це було доволі сильне почуття, через призму якого я почав пізнавати цей світ. Можна сказати, що моє життя сповнилося магією, це був початок, мій перший творчий акт. Любов.
У чому полягає ваша творча амбіція?
Моя амбіція — це просте прагнення, яке властиве кожній творчій людині, — реалізувати свій задум, мати на це час, кошти та сили. На заваді здійснення моїх творчих амбіцій стає відсутність вищепереліченого і, мабуть, ще лінь.
З чого ви починаєте свій день?
День в мене починається з годування кота і, звичайно, з кави.
Якими митцями ви найбільше захоплюєтеся?
Є митці, роботи яких мене вражають. Здебільшого, напевно, відчуваю якусь близькість з експресіоністами: Кірхнер, Дікс, Кокошка, Клее, Мунк… можна довго продовжувати. Також подобаються Міро, Ротко, Ваєт. Дуже подобається, що робив Сай Твомблі, з наших сучасників — роботи Мирослава Ягоди… і є ще багато, багато інших. Не буду перелічувати всіх своїх друзів та знайомих, вплив яких на мене неможливо переоцінити.
Чи є у вашому житті хтось, хто вас постійно надихає?
Когось такого постійного нема, це може бути будь-хто або що, разово або довготривало: люди, події, музика, історії, картинки, спогади, почуття, просто випадкові предмети, постійно щось чіпляє, я доволі емпатична людина.
Дайте визначення музи. І хто є вашою музою?
Муза в моєму розумінні — це каталізатор, який дає тобі первинний поштовх. Моя муза завітала до мене, як я раніше згадував, у достатньо ранньому віці і ніколи вже мене не покидала.
Як ви реагуєте, коли стикаєтесь із переважаючим розумом чи талантом?
Мене починає душити жаба, і це мене спонукає бігти і робити щось не менш круте, розумне й талановите, надихаюсь, одним словом.
Як ви дієте, коли зіштовхуєтеся з перешкодами на шляху до успіху чи загрозою поразки?
Долаю перешкоди або шукаю обхідні шляхи, або відступаю, або просто завмираю, лягаю в ліжко і нічого не роблю, дивлюся серіали, фільми, граю в ігри — в залежності від обставин.
Як ви розумієте майстерність?
Майстерність я відношу до властивостей ремесла, це те, наскільки досконало людина володіє тим чи іншим інструментом, засобом, технікою, за допомогою яких вона реалізує свій творчий задум.
У чому полягає ваша найбільша мрія?
Не найбільша мрія, а найбільша солянка мрій. Тому, враховуючи попередження мудрих людей про те, що всі мрії рано чи пізно здійснюються, мені треба постійно пильнувати, щоб її смак лишався збалансованим. Навчитись тримати рівновагу, балансувати, відчувати гармонію.
В Україні протягом останнього десятиліття змінилося…
Протягом останніх років у нас в країні відбулися доволі глобальні зміни, всіх не перелічиш, головне, що цей рух є та набирає обертів, а застій веде лише до повної деградації суспільства, тому під боком можемо спостерігати яскравий приклад.
Мені не вистачає у рідному місті…
Чесно кажучи, я вже не знаю, яке місто відчуваю рідним: Луганськ, де я народився, де пройшли моє дитинство та юність, чи Львів, де я живу в радості та печалі останні двадцять чотири роки. Якщо казати про Луганськ, то мені там не вистачає жовто-блакитного прапора над міською адміністрацією, а Львову ніби нічого не бракує, є свої нюанси, але відчутна позитивна динаміка, місто постійно змінюється на краще.
Чи можливо пробачити ворога?
Щоби когось пробачати, треба на когось бути ображеним, такі відносини припускають сильні емоційні зв’язки і зазвичай стосуються близьких людей: батьків, коханої людини, друзів.
Ворог — це ніби стихійне лихо, треба без зайвих емоцій вжити професійних заходів, щоб усунути можливості завдання вам шкоди
Чи є фраза, з якою ви йдете дорогою життя?
Сила і слабкість — дві вируючі стихії.
Мені набагато миліше в єдиному пориві вітру,
в несказаному слові, в незробленому ділі
