Цар Давид / Солон / Нерон І
КОЛИ ТВОРІННЯ ГІРШЕ ЗА ВБИВСТВО МАТЕРІ
Дивно, але факт: царів, диктаторів, тиранів, президентів постійно тягне довести, що не лише влада є справжнім змістом їхньої величі. Чесно кажучи, це їм вдається, як правило, погано.
Одні — такі, як Медичі, просто наймали для цього кращих представників творчих професій. Інші вважали себе людьми з визначними творчими здібностями і намагалися це всіляко довести.
Нерон акторував, Наполеон писав повісті, Гітлер малював картини, Сталін і Мао складали вірші…
При цьому стосунки з поетами та письменниками у вождів складалися здебільшого не дуже.
Ймовірно, вони бачили в них конкурентів за уми та душі підданих. Пропонуємо нашим читачам самим оцінити ступінь літературної обдарованості сильних світу цього.
ЦАР ДАВИД: ПЕРШИЙ БІБЛІЙНИЙ ПОЕТ
Звичайно ж, ми маємо на увазі царя Давида, якого помазали на царство в кінці одинадцятого століття до нової ери. Неймовірних подій у його біографії було стільки, що вистачило б на кілька життів. І всі вони знайшли відображення в його поезії — псалмах: віра і розпач, перемоги і втеча, надія, любов, гріх, помста і ненависть…
Давид був помазаний пророком Самуїлом на царство таємно, після чого правив чотири десятиліття. За цей час він переміг филистимлян та їхнього страшного богатиря Голіафа, згуртував народ, створив регулярну армію, встановив нову систему правління, переніс Ковчег заповіту до Єрусалиму, почав будувати Храм і викорінив ідолопоклонство.
Мабуть, це єдиний випадок в історії, коли великий воїн і мудрий правитель виявився ще не лише геніальним поетом, а й людиною з високорозвиненим моральним почуттям.
Треба сказати, що пророк Самуїл, до якого євреї звернулися з проханням вибрати їм царя, чудово розумів, що у моральному відношенні важко виправдати ідею верховного вождя для народу, яким має керувати лише Бог. Але вже та драма любові та ненависті, що розгорнулася між царем Саулом і царем Давидом, показала, що компроміс між владою земного та небесного владики далекий від ідеального.
Заздрість Саула до успіхів Давида набула маніакального характеру. Він то каявся у скоєному, то знову намагався занапастити Давида. Недовіра до суперника закінчилася для нього трагічно. Він програв битву з филистимлянами, де втратив сина Йонафана, і від розпачу заколов себе мечем.
Давид оплакував Саула в приголомшливій за силою почуття елегії:
Краса твоя, о Ізраїлю, вражена на висотах твоїх! Як пали сильні! Не розповідайте в Гаті, не сповіщайте на вулицях Ашкелону, щоби не раділи дочки филистимлян… Саул та Йонафан, люб’язні та злагоджені в житті своєму, не розлучились і в смерті своїй; швидшими за орлів, сильнішими за левів вони були… Як пали сильні на полі брані!
МУДРИЙ СОЛОН: ПОЛІТИК, ЩО ПЕРЕТВОРИВ ПОЕЗІЮ НА ПІАР
Солон став архонтом Афін у 594/593 р. до н. е. Стародавні греки не дарма включили його до числа найбільш шанованих ними семи мудреців. Такому успіху та популярності Солон завдячує своєму поетичному дару. У якийсь момент автор усвідомив, що його поезія має неймовірний вплив на співгромадян.
Він першим додумався «до багнета прирівняти перо» і використав дар для просування своїх політичних, військових та законодавчих ідей. Піар-стратегія виявилася надзвичайно ефективною. Внаслідок досить дотепних перформансів Солону вдалося виграти битву за острів Саламін, організувати Першу священну війну за контроль над Дельфійським оракулом та стати автором законодавчої реформи.
Вірші Солона були надзвичайно популярні, нам відомо про численні збірки. Але, на жаль, до нас дійшло не більше 300 із 5000 рядків.
Дивно, але за владу Солон не тримався і, провівши в життя близько 100 законів, відмовився від пропозиції стати тираном, свідомо відійшов від політичної діяльності та вирушив у подорож світом. Аргументував це так: «Старий стаю, але завжди багато чого всюди навчаюсь».
Сьогодні нам ця його фраза відома в дуже усіченому, хоч і більш афористичному варіанті: «Вік живи — вік навчайся!»
Здається неймовірним, але, маючи очевидні таланти поета та реформатора, Солон був ще й дуже успішним комерсантом. З юності він зайнявся торгівлею, набувши не лише великого життєвого досвіду, а й чималого статку. Проте культу із грошей ніколи не робив:
Бути я багатим хочу, але нечесно володіти не бажаю
Цим багатством: пізніше година для розплати прийде.
Багато низьких людей багаті, а добрий бідніє;
Ми ж не мінятимемо доблесть на грошей мішок;
Адже чеснота завжди в нас залишається, а гроші
Цей сьогодні мав, завтра отримає інший
ІМПЕРАТОР НЕРОН: ПОЕЗІЯ, ЯКА ГІРША ЗА ВБИВСТВО МАТЕРІ
Говорячи про поетів на троні, неможливо обійтися без розповіді про одного з найяскравіших римських імператорів — Нерона. Його жорстокість і всілякі дивацтва стали майже зразком безумства, спраги влади і вседозволеності імператора.
Нерон убив свою матір, згодовував диким тваринам і спалював тисячі християн. Всі знають, що він спалив Рим, аби помилуватися барвистим видовищем палаючого Вічного міста. Останнє, щоправда, на думку істориків, типовий «чорний піар» — нічого подібного Нерон не робив. Зате чому він точно віддавався всією душею і без залишку — це архітектурним інноваціям, співам, віршам та музиці.
Спочатку нічого не віщувало біди. Нерон активно займався державними справами, проводив реформи, і римляни любили його за безкоштовні роздачі хліба і видовищ. Та якоїсь миті правителю все це страшенно набридло, і єдиним, що його по-справжньому цікавило, стала театральна кар’єра. Ну і в цілому розвиток різноманітних мистецтв.
Розвивав Нерон їх дуже специфічно.
Наприклад, у своєму палаці, так званому «Золотому будинку», спроєктував купол, що обертається, на якому було намальовано небо. Під час застілля купол починав рухатися, і з неба на учасників бенкету падали пелюстки троянд. Менш приємним для оточуючих було випробування імператорськими талантами.
Зважаючи на все, римський «вищий світ» дістала та нав’язливість, з якою Нерон змушував захоплюватися своїми творами, а зовсім не його огидний спів. Напевно, це теж «чорний піар» недоброзичливців, і голос імператор мав цілком пристойний. Проте самодурство, безперечно, зашкалювало: наприклад, змусити танцювати під свою музику високих патриціанок ще куди не йшло, але примусити до цього шановану Елію Кателлу 80 років — це вже занадто.
Щодо популярності, то багато творів Нерона ставали реальними шлягерами. Народ на вулицях із задоволенням співав його пісеньки непристойного, відверто сексуального змісту, такі як «Аттіс» чи «Вакханки». Проте… аплодувати цьому успіху публічно мали всі — не дай боже пройти повз і не поплескати! Порівняння Нерона з Вергілієм, особливо якщо воно не на користь останнього, також віталося.
Після смерті імператора всі, хто за життя захоплювалися ним як найкращим поетом усіх часів і народів, впали в інші крайнощі. Творчість Нерона стала об’єктом часто-густо дотепних, але завжди образливих глузувань.
Скажімо, сатирик Ювенал жорстоко висміював поему Нерона про Троянську війну. Він говорив, що її герой Орест, можливо, й був матеровбивцею, як Нерон, проте, заслуговує на поблажливість хоча б за те, що не написав «Троянську війну».
І багато сучасників із цією оцінкою Ювенала були згодні.
