ПРИРОДА ЗЛОВТІХИ: чому українці та росіяни радіють смертям один одного

Василь Ковач. Образ CF, 2023 / Facebook, «Сіль-соль»
Чи можна щиро радіти з невдачі, біди та навіть смерті іншої людини? З одного боку, це начебто непристойно. Психічно нормальній, цивілізованій людині більше личить емпатія, ніж зловтіха. З іншого боку, як не прикро, російсько-українська війна «узаконила» радість від чужого страждання. Наскільки природною є для нас ця емоція?
ЧИ ІСНУЄ «ПРАВЕДНА» ЗЛОВТІХА
Свого часу фраза Володимира Маяковського в одному з його віршів «Я люблю дивитися, як вмирають діти» шокувала громадськість. Як можна радіти смерті дітей? Виявляється, можна, якщо це діти ворога. У Росії, наприклад, соціальні мережі переповнені тріумфуванням громадян із приводу ракетних ударів по об’єктах цивільної інфраструктури: житлових будинках, школах, лікарнях.
З неприховуваною зловтіхою російська пропаганда розповідає про смерть мирних українців, у тому числі й дітей, — так їм, мовляв, і треба! Потрібно сказати, що й українці платять росіянам тим самим. В Україні, за останніми даними ООН, з початку війни на момент цієї публікації загинуло 8895 мирних жителів, із них 483 дитини, 15 117 осіб отримали поранення.
Масштаби російського та українського лиха не можна порівняти, тому українці свою зловтіху вважають більш «праведною». Звісно, світові релігії ніколи не вітали зловтіху, справедливо вважаючи, що негативні емоції завдають більше шкоди тому, хто їх відчуває, а не об’єкту, на який спрямовані.
Не радій, коли впаде ворог твій, і нехай не веселиться твоє серце, коли він спіткнеться. Інакше побачить Господь, і це буде не гідним в очах Його…
(Притчі Соломона 24:17-20)
«БОЖА КАРА» ПРОТИ ЕМПАТІЇ
Італійський соціолог і кримінолог Cципіон Сігеле ще 1892 року в роботі «Злочинний натовп» писав про «сюрпризи колективної психології сумної якості». Він казав, що будь-який інфовірус поширюється в популяції подібно до епідемії і підпалює її, немов купу сухого хмизу. В результаті «пасивно добрі люди», з яких здебільшого складається суспільство, виявляються позбавленими емпатії.
«Від об’єднання добрих людей ви майже ніколи не отримаєте чудових результатів; часто-густо результат буде лише посереднім, а часом навіть дуже поганим», — засмучено констатував Сігеле. До колективної зловтіхи це має прямий стосунок.
Емоція, що соціально, культурно та релігійно неприйнятна в мирному контексті, отримує у колективної свідомості цілковиту реабілітацію у воєнний час — коли ситуація стає гранично конкурентною та небезпечною для життя, а світ жорстко поділений на своїх і чужих.

Від пригожинського походу на Москву до загибелі дочки російського філософа-фашиста Дугіна і навіть з’їденого в Червоному морі акулою російського туриста — у будь-якому випадку бачиться справедлива відплата, «Божа кара». Свого часу приблизно так само російське суспільство поставилося до урагану «Катріна», що обрушився на Новий Орлеан.
1836 американців загинули і 700 тисяч залишилися без даху над головою — ось чим заплатило місто за славу «столиці гомосексуалізму». Емпатії до постраждалих — нуль. Оскільки, на думку росіян, Господь у такий спосіб справедливо і правильно покарав американців — їхніх ворогів, яких поглинула ненависть до Росії та розпуста.
ЗЛОВТІХА ВІД ЗЛОВТІХИ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ
З деяких пір в епіцентр російської зловтіхи потрапили й українці, які багато років своїми майданами, як стверджує Кремль, напрошувалися на рукотворний армагедон. Але, незважаючи на тенденцію вважати біди, що спіткали ворога, «Божою карою», релігія навряд чи допоможе нам у пошуку відмінностей між російською та українською зловтіхою — з її точки зору цих відмінностей немає і бути не може.
Відповідь знову-таки в особливостях колективної психології і породженому нею різновиді культури.
Ось що говорить у своїй «Енциклопедії російської душі» письменник Віктор Єрофєєв:
«Успіх у Росії — взагалі лайливе слово. Успіх не обговорюється, а засуджується. Він суперечить етиці життя… Нас так вчить наша історія. Ми так замордовані життям, що дивитися на процвітання інших — гидко. Хочеться це процвітання зганьбити, оголосити йому війну. Але якщо ми сприймаємо все це ніби даність, то нам замість дороги світить санкціоноване почуття злості та заздрощів, узаконене злорадство, якщо у сусіда зірвалося і не вийшло. А це вже суттєвий запас почуттів. Свого роду натхнення».
Очевидно, що між зловтіхою як суттєвою частиною культурного коду та зловтіхою як неконтрольованою реакцією на екстремальну ситуацію різниця таки є. У будь-якому разі українцям, щоб уникнути руйнівних наслідків негативних колективних емоцій, непогано було б розібратися в природі зловтіхи.
НЕВРОЛОГІЯ ЗЛОВТІХИ
Зловтіха — складна емоція, що є наслідком отримання задоволення від чужих нещасть. В її формуванні беруть участь дві області мозку — вентромедіальна префронтальна кора та вентральне смугасте тіло, які відповідають за винагороду, ухвалення рішень та емпатію. Це помітили у 2009 році, коли вчені вимірювали активність мозку під час спостереження за нелюбою людиною, котра переживає нещастя.
Ці процеси виявилися настільки складними, що зовсім недавно вченим довелося навіть виділити їх в особливу галузь досліджень — неврологію зловтіхи. Ми радіємо, бачачи страждання інших, коли мозок, відключаючи емпатію, винагороджує нас за це. Винагорода буває особливо сильною, якщо ми відчуваємо до цих інших негатив.

Дослідження 2017 року показало, що існує зв’язок між зловтіхою та почуттям заздрості. Заздрість активується передньою поясною корою, яка відповідає за обробку болю, а зловтіха — іншою областю мозку, яка цей біль «знімає», коли дає нам можливість відчути задоволення від страждань того, кому ми заздримо.
У цьому сенсі неврологія зловтіхи українців і росіян корениться в тих самих особливостях соціальної та емоційної роботи мозку — у всіх представників Homo sapiens він точно влаштований однаково. Однак роботу цю мозок виконує, можна сказати, з різних приводів.
ЩО НИЖЧА САМООЦІНКА, ТО БІЛЬША ЗЛОВТІХА
Якщо вірити «Енциклопедії російської душі», то в російській ментальності чужий успіх завжди сприйматиметься як екзистенційна загроза. Психологи на підставі проведених експериментів стверджують, що зловтішні та заздрісні люди зазвичай мають низьку самооцінку.
Чужа успішна особистість, країна, суспільство, очевидно, являють собою дуже болюче підтвердження цього самовідчуття. Проте біль заздрощів можна полегшити — за допомогою задоволення від спостереження за стражданнями того, хто є успішним, — чи то ураган «Катріна» у Новому Орлеані, чи то житловий будинок у Дніпрі.
Радість від чужих нещасть стає, таким чином, джерелом втіхи та повідомляє зловтішній людині певну внутрішню стійкість і впевненість у собі.
Причому що нижча самооцінка, то на сильніше почуття заздрості здатна людина і, відповідно, демонструє найбільший ступінь зловтіхи
Цікаво, що жінки в цілому виявляються все ж таки більш схильними до емпатії і рідше отримують задоволення, коли бачать, що «погані», на їхню думку, страждають. 2006 року вчені провели серію спостережень за мозком людей, на очах яких електрошоку зазнавали «погані» та «хороші» люди.
Коли катували «хороших», у всіх випробуваних очікувано активізувався центр співчуття. Але коли те саме робили з «поганими», у чоловіків включався ще й центр задоволення — вони думали, що «погані» отримують електрошок цілком заслужено. Тобто заподіяння зла іншому, що трактується як справедлива відплата, приносило їм та їхньому мозку задоволення й радість.
ЗЛОВТІХА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДИТИНСТВА
Як бачимо, зловтіха — дуже складна та багатолика соціальна емоція. В її формуванні беруть участь уявлення про справедливість і несправедливість покарання. Їй небайдужа приналежність страждаючого до своєї чи чужої групи. На неї впливає характер самооцінки зловтішника та його ґендер.
Навіть вік має значення для прояву зловтіхи. Звісно, з появою на світ діти нічого подібного не відчувають. Проте вже в ранньому дитинстві ситуація починає змінюватись.
Вчені провели експеримент із 9-місячними немовлятами та «війною» ляльок. Одні ляльки їли те саме, що й немовлята, і тому сприймалися, ймовірно, як «свої». Раціон інших відрізнявся. Коли ляльок ображали, то немовлята вважали за краще бачити, як кривдять «чужих» ляльок, а не «своїх».
У 2 роки з’являється заздрість. Якщо з однолітком дворічки, до якого він ревнує, відбувається неприємність, дитина відчуває неприховане задоволення. У 4-річному віці дітей починає радувати неприємність, що трапилася з «поганою людиною», наприклад, яка зламала дитячу іграшку або скривдила якусь дитину. До 7 років приходить відчуття щастя від перемоги у грі над суперником, що набагато перевищує задоволення від спільного виграшу. Але це ще не все…

ЯК УБИТИ В СОБІ ЗЛОВТІХУ
Зловтіха — це знаряддя тих, хто заздрить успіхам інших і не в змозі досягти свого
Франсіско де Кеведо (1580–1645), поет, прозаїк, один із найвидатніших представників «Золотого віку» іспанської літератури
Зловтіха — це складний емоційний стан, який вимагає усвідомленого підходу для подолання. Ось деякі рекомендації:
#1 Розвивайте емпатію. Виконуйте вправу «Зміна ролей»: спробуйте уявити себе на місці іншої людини — це допоможе вам краще зрозуміти її переживання та уникнути зловтіхи.
#2 Практикуйте доброту. Коли ми свідомо робимо добрі вчинки, це допомагає нам посилити свою здатність до співчуття. Наприклад, волонтерство: допомога іншим може покращити ваше сприйняття себе та світу навколо вас.
#3 Полюбіть себе. Працюйте над емоціями та самооцінкою: якщо ви відчуваєте зловтіху, це може бути ознакою інших емоційних проблем, як-от заздрість або низька самооцінка.
#4 Медитуйте. Це допоможе краще зрозуміти свої почуття та емоції.
#5 Практикуйте вдячність. Ведіть журнал подяки: записуйте імена людей та події, за які ви вдячні щодня. Це допоможе вам зосередитися на позитивних аспектах життя та зменшить зловтіху.
#6 Уникайте токсичних людей та ситуацій. Оточіть себе позитивними людьми, які надихають вас.
#7 Порівнюйте себе тільки із собою. Порівняння себе з іншими може викликати почуття заздрості чи зловтіхи. Натомість прагніть покращити свої власні досягнення.
#8 Використовуйте мистецтво, наприклад малювання або письменство, щоби виразити своє відчуття зловтіхи. Це може допомогти вам краще зрозуміти та подолати його.
#9 Навчіться прощати. Прощення — це процес відпускання гніву та образ, які можуть годувати негативні почуття, як-от зловтіха.
Якщо зловтіха серйозно впливає на ваше життя та стосунки, зверніться до психолога. Пам’ятайте, що займатися саморозвитком та працювати над своїми недоліками — це процес. Будьте терплячими і не судіть себе надто суворо. Поступово ви помітите зміни. Важливо пам’ятати, що зміни потребують часу, і головне — бути терплячим і добрим до себе в цей період.