ЕКОЛОГІЧНА УТОПІЯ ТА КЕЙНСІЯНСТВО: фантастичний маршрут до безвуглецевого завтра
Письменник-фантаст Кім Стенлі Робінсон
Американський письменник-фантаст Кім Стенлі Робінсон створив понад 20 романів. Його твори можна віднести до жанру екосоціальної наукової фантастики, а тематика охоплює екологію та сталий розвиток, кліматичні зміни та сучасну екополітику.
Робінсон — неодноразовий лауреат літературних премій «Хьюго» та «Неб’юла». Одні з найвідоміших його творів — серія «Марсіанська трилогія», а також кліматичні романи «Нью-Йорк 2140» та «Міністерство майбутнього», написані в стилі соларпанк, який намагається уявити майбутнє, де людству вдалося розібратися з основними глобальними проблемами, у тому числі й зі змінами клімату.
У нещодавньому подкасті для Bloomberg Green письменник розповів про своє бачення того, як наша цивілізація може дійти безвуглецевого майбутнього.
Пропонуємо вам ознайомитись з основними тезами його виступу.
ГОВОРИ ТА РОБИ
Л юдство на порозі світових кліматичних змін. Безглуздо, дивлячись на те, що відбувається, голосити: «Боже мій, ми в надзвичайній ситуації!» Це втеча від катастрофи. Тому, щоби врятуватися, нам доведеться тікати з усіх ніг.
Зміна клімату є глобальною проблемою, що торкається 8 мільярдів людей, які живуть на Землі.
Здоров’я біосфери — це здоров’я цивілізації. Спробуйте затримати подих на 3 хвилини, і у вас це, звичайно ж, не вийде. Так приходить розуміння, що ми такі ж істоти, як і решта на цій планеті, отже, не маємо права одноосібно і бездумно розпоряджатися її ресурсами.
Зберегти планету — наше зобов’язання перед тими людьми, які житимуть після нас.
Головне вже сталося: ми усвідомили неминучість загрози і складність завдання, що стоїть перед нами. І дякувати за це треба COVID-19. Це був ляпас, який показав, що біосфера може вбити нас, може зруйнувати все, викликаючи паніку та руйнуючи ланцюжки поставок. Пандемія розбудила нас. Ми нарешті зрозуміли, що зміни клімату відбуваються зараз, їх не уникнути, а наслідки позначаться не тільки на наших нащадках, а й на нас самих.
Але проблема в тому, що ми не зможемо перейти до чогось кращого лише тому, що це здається нам найкращим. Лісовідновлення, регенеративне землеробство, декарбонізація — все це складні процеси, що потребують часу та величезних витрат. Ось чому в поточному десятилітті ми спостерігатимемо невідповідність між тим, що потрібно робити, аби зупинити глобальне потепління, і тим, що робиться насправді.
ОПТОПІЯ ЯК СПРИЯТЛИВИЙ СЦЕНАРІЙ
Можливість уникнути кліматичної катастрофи у цьому столітті — утопія. Бо в нашому суспільстві відсутня однодумність щодо протидії змінам клімату. З іншого боку, антиутопічний сценарій майбутнього, описуваний у багатьох романах-катастрофах, дуже простий.
Він заспокоює та розхолоджує. Це своєрідна втіха і демотивація, коли через художню вигадку ми бачимо ситуацію набагато гіршу за реальну і заспокоюємося тим, що насправді все не так погано.
Тому мені більше до вподоби оптопія — проміжна ланка між антиутопією та утопією. Ця парадигма сповідує погляд на світ, не позбавлений оптимізму. Іншими словами, оптопія дає шанс на порятунок, маючи на меті оптимальний перелік дій, які ми можемо вжити, враховуючи нинішню ситуацію
Це притаманно моїм творам. Наприклад, «Міністерству майбутнього» чи ранньому роману «Нью-Йорк 2140», дія якого розгортається на тлі кліматичного апокаліпсису. Хоча «Міністерство майбутнього» частково утопічне, оскільки у фіналі його людство стає безвуглецевим і може сконцентруватися на вирішенні інших актуальних проблем.
З ГЕОІНЖЕНЕРІЄЮ АБО БЕЗ
У грудні 2022 року на конференції ООН з біорізноманіття COP15 було ухвалено історичне рішення. Країни-учасниці підписали глобальну угоду, відому як «30х30».
Вона передбачає відновлення до 2030 року 30% наземних і морських екосистем та захист щонайменше 30% суші, прибережних територій та океанів планети. Це майже вдвічі більше, ніж передбачала попередня така угода: зараз під захистом перебувають 17% суші та 8% морських територій.
Нова мета є амбітною. Чи вдасться її досягти без геоінженерії?
Одна із сюжетних ліній у «Міністерстві майбутнього» описує спробу відкачати воду з-під льодовиків Антарктиди, щоб уповільнити їхнє танення, і фарбування Північного Льодовитого океану в жовтий колір для збільшення його здатності відбивати сонячне світло.
Поточний рівень технологій не дозволяє реалізувати таке в реальному житті, проте, можливо, такі рішення знадобляться у майбутньому. Але щойно ми вимовляємо слово «геоінженерія», відразу ж потрапляємо у пастку.
Геоінженерія має дуже специфічне значення у свідомості декого. Для багатьох людей вона означає жахливі речі, які доводиться робити з планетою у спробі усунути наслідки негативних дій, здійснених раніше.
Питання управління складніші, ніж технологічні проблеми. Хто займатиметься геоінженерією? Як можна спрогнозувати наслідки впровадження таких глобальних рішень, які, крім мети збереження клімату, напевно, матимуть і побічну дію?
Це обговорюється прямо зараз, проте однозначної відповіді немає.
КЛІМАТ VS КАПІТАЛІЗМ
Панівна у світі економічна система ґрунтується на принципах капіталізму. Ми повинні підштовхнути її до того, аби вона працювала на творення, а не на руйнування світу. Капіталізм — це влада небагатьох над багатьма, це ієрархія. Зрештою, це спадкоємець феодалізму, де гроші замінили землю як джерело влади.
Якщо відкинути абстракції, у світі існує економічна модель. Ми не можемо змінити її досить швидко, щоб упоратися з кліматичною кризою.
Що може стати каталізатором змін? Я думаю про кейнсіанство. Уряди могли б взяти на себе управління економікою, як це було за часів Великої депресії та Другої світової війни. Кліматичні зміни — така ж надзвичайна й екзистенційна ситуація, щоб її рішення залишати на відкуп приватному ринку.
Мене не захоплює неоліберальний капіталізм. Ідея про те, що ринок сам по собі вирішить усі проблеми, вочевидь є невірною. Неоліберальні реформи за останні 40 років не виправдали сподівань, що покладалися на них, у тому числі в епіцентрі глобального капіталізму.
Кейнсіанський капіталізм міг би стати першим кроком. А далі перехід до моделі, яка зараз існує в країнах Скандинавії. Це теж капіталізм, але в жорстких рамках соціальних стандартів і бачення того, що ринок — лише інструмент, а не господар нашого життя
- АНТИРЕКОРД: НАЙСПЕКОТНІШИЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ ПЛАНЕТИ. Що чекає на землян
- КАПІТАЛІЗМ ЯК РЕЛІГІЯ: ринок прощення
