Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal Arts
7 хв. на читання

ПЕРЕТВОРЮЮЧЕ ПРАВОСУДДЯ: «зміна розуму» і відновлення людяності (Частина I)

ПЕРЕТВОРЮЮЧЕ ПРАВОСУДДЯ: «зміна розуму» і відновлення людяності (Частина I)
Поділитись матеріалом
Іван Марчук. Мудрець, 1994

 

ПЕРЕТВОРЮЮЧЕ ПРАВОСУДДЯ: ВІПАСАНА ТА УВ’ЯЗНЕНА СВОБОДА

 

«Про цю людину відомо тільки, що вона не сиділа у в’язниці, але чому не сиділа — невідомо!», — ці слова Марка Твена показують, наскільки насправді є тонкою межа між людьми, які живуть по різні боки тюремної стіни.

Чи зовсім вільні від гніву, брехні, деструктивної поведінки та негативних емоцій ті, хто перебувають на волі? Між в’язницею та суспільством існує глибокий екзистенційний зв’язок.

Можливо, усіх нас: і тих, хто сидить у тюремній камері, і тих, хто сидить за столиком у кафе чи офісі, поміщено в одну велику в’язницю?

Ще Шекспір ​​у «Гамлеті» порівнював із в’язницею державу. Його герої говорять нам про те, що для людини в’язницею може стати весь світ і навіть її власна свідомість. Досвід тоталітарних режимів показує, що тут ми маємо справу далеко не лише з мистецькою метафорою.

Проєкт Huxleў «Ув’язнена свобода» відкриває першу серію публікацій, мета яких — привернути увагу до проблеми ресоціалізації в’язнів, допомогти тюрмі та суспільству почути одне одного.

 

В’язниця необхідна владі більше, ніж влада в’язниці

 

Сергій Форкош, український філософ

                                                              

ІНСТРУМЕНТ КАЯТТЯ ЧИ ІНСТИТУТ НАСИЛЬСТВА?

 

«Британські в’язниці — найкращі у світі! Тому вони переповнені» — цей популярний жарт належить авторству відомого англійського коміка Бенні Хілла. Як відомо, природа гумору у впізнаваності, тому в кожному жарті завжди є частка… жарту. Проблема, над якою іронізував актор, дуже серйозна і характерна не лише для однієї Великобританії.

Наприклад, згідно зі статистикою, понад 80% злочинів у США скоюються рецидивістами, тобто людьми, які вже були засуджені за злочини, але скоюють їх знову і знову. Якщо зважити на кількість американських ув’язнених, яка становить приблизно 2,2 млн осіб (25% усіх в’язнів світу!), стає зрозуміло — рівень рецидивізму зашкалює.

Можна сказати, що проблема в’язниць для американського суспільства має екзистенційний характер. Досить згадати, що навіть Білий дім, цей бастіон американської державної влади та демократії, 33-й президент США Гаррі Трумен називав «найпрекраснішою в’язницею у світі». Так, звісно, прекрасною, але все-таки в’язницею…

 

ПЕРЕТВОРЮЮЧЕ ПРАВОСУДДЯ: «зміна розуму» і відновлення людяності (Частина I)
Гаррі Трумен — американський державний та політичний діяч, 33-й президент США від Демократичної партії у 1945–1953 роках / wikipedia.org

 

Насправді, виправні установи майже не сприяють виправленню. І це, мабуть, є красномовним свідченням того, що навіть у найрозвиненіших і найбагатших західних демократіях з пенітенціарною системою щось не так. Адже саме слово poenitentia перекладається з латинської як «каяття». Саме в цьому, а не в покаранні за злочин чи обмеження свобод полягає мета і зміст тюремного ув’язнення в сучасному суспільстві.

Як зазначає український дослідник пенітенціарної системи філософ Сергій Форкош, «задуманий такий інститут, як видно із самої назви, для того, щоб у результаті репресивних та педагогічних процедур привести винного до каяття. Можна сказати, що інститут розкаяння шляхом різноманітних процедур спрямований на те, аби змінити свідомість ув’язненого».

 

ВІД «ОКО ЗА ОКО» — ДО «ИНДУСТРІЇ КАЯТТЯ»

 

Звичайно, так було не завжди, дохристиянські зведення законів сповідували принцип «око за око». Вавилонські закони, кодифіковані царем Хаммурапі у 1750-х роках до н. е., карали смертною карою за невірність дружини, зґвалтування заміжньої жінки, кіднепінг і крадіжку… За відрубану руку позбавляли руки, за вбитого раба позбавляли життя іншого раба або оцінювали завдані збитки в грошовому еквіваленті.

Принцип дзеркальної, симетричної відповідності злочину та покарання не передбачав тюремного ув’язнення в сучасному значенні цього слова. У знаменитій давньоримській в’язниці Тулліанум, будівля якої зберіглася й донині, ув’язнення не було покаранням. Воно було лише короткостроковим прологом неминучої страти.

Каяттям злочинця, його свідомістю, цінностями та душевним станом стародавній світ практично не цікавився. Навіть у пізніші часи, незважаючи на те, що християнство являло собою свого роду «індустрію покаяння», розуміння в’язниці не як «пекла на землі» та місця заслужених мук злочинця, а як виправної установи, довго й важко пробивало собі шлях.

Тільки наприкінці XVIII століття в деяких протестантських країнах нарешті дійшли висновку, що злочинців слід не так карати, як перевиховувати: змінювати їхню свідомість, поведінку, погляди на життя.

 

ПЕРЕТВОРЮЮЧЕ ПРАВОСУДДЯ: «зміна розуму» і відновлення людяності (Частина I)
Карл Густав Юнг — швейцарський психіатр та педагог, основоположник одного з напрямків глибинної психології — аналітичної психології / wikipedia.org

 

Таким чином, лише Новий час поставив «каяття» — слово з християнського лексикону — до центру ідеології пенітенціарної системи. У тексті Євангелія латинське poenitentia має давньогрецьку відповідність — μετάνοια (метанойя). Дослівно воно означає «зміна розуму».

Термін «метанойя» невипадково був взятий на озброєння батьком аналітичної психології Карлом Густавом Юнгом. Здатність до перетворення, відновлення у собі повноти людяності, — найважливіший маркер психосоціального здоров’я особистості. Проте так само і ставлення суспільства до ув’язнених — показник його моральної та цивілізаційної спроможності.

«Про рівень цивілізації народу можна судити, коли відчиняєш ворота його в’язниць», — писав Федір Достоєвський, котрий не з чуток знав, що таке ув’язнення.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

В’ЯЗНИЦЯ ЯК ДЗЕРКАЛО СУСПІЛЬСТВА

 

В 1955 році ООН прийняла «Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими». Сьогодні Рада Європи рекомендує своїм членам певні пенітенціарні правила, які унеможливлюють дискримінацію, фізичні покарання, тортури, антисанітарію, моторошні умови праці та побуту. Тобто все те, без чого ще зовсім недавно тюремне життя було немислиме.

Однак згідно з даними, оприлюдненими тією ж Радою Європи в 2021 році, навіть у гуманному ХХI столітті ситуація з в’язницями не завжди і не скрізь відповідає сучасним уявленням про гуманізм. Наприклад, у країнах, що входять до Ради Європи, на 100 тисяч населення припадає в середньому 102 ув’язнені.

Найнижчий показник серед європейських країн в Ісландії — 41. Найвищий — у Росії: 328, тобто більше ніж у 3 рази вищий за середньоєвропейський рівень. На другому місці Туреччина — 325, на третьому — Грузія: 232. Середній рівень смертності у в’язницях країн Ради Європи становить 27 смертей на 10 тисяч ув’язнених, у Росії — близько 47 смертей.

Загалом у російських в’язницях утримуються понад півмільйона людей. На одного члена тюремного персоналу в Росії припадає в середньому 9,1 ув’язнених, у країнах Ради — 1,6 ув’язнених. Також Росія є європейським лідером за кількістю посадкових місць у в’язницях — понад 755 тисяч.

Через таку велику кількість в’язниць щільність їх мешканців виявляється формально меншою за європейську. Проте, за даними правозахисників, ізолятори, куди кидають незгодних із путінським режимом, переповнені на третину.

У восьмимісцевій камері, де сидів головний редактор «Медіазони» Сергій Смирнов, разом із ним перебували 27 людей. При цьому ніхто в Європі не витрачає на день на одного ув’язненого менше, ніж росіяни — €2,63 (при середньоєвропейському показнику €77).

Навіть Болгарія виділяє для цього у два з половиною рази більше коштів — €6,5. Не кажучи вже про Швецію — €305. При цьому ми маємо справу з парадоксом: загалом Росія витрачає на ув’язнених найбільше — €4,2 млрд на рік. За нею йдуть Великобританія — €4 млрд, Німеччина — €3,5 млрд, Італія та Франція — по €2,9 млрд.

 

ПЕРЕТВОРЮЮЧЕ ПРАВОСУДДЯ: «зміна розуму» і відновлення людяності (Частина I)
Тюремна камера у Швеції / thehorizonsun.com

 

НЕГАТИВНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЯ НАСИЛЬСТВА

 

«Скажи мені, які твої в’язні та в’язниці, і я скажу, хто ти!» — так можна було б перефразувати певну приказку. Так, від різноманітних проблем не вільна пенітенціарна система жодної країни. Проте наведені вище цифри свідчать, що позитивна соціалізація ув’язнених у Росії неможлива.

Ні про яке «каяття» в’язнів, які тисячами записуються до лав ПВК «Вагнер» і вирушають воювати в Україну, й мови не може бути. Щоб спокутувати провину перед державою та стати повноцінними членами суспільства, від них не вимагається «зміна розуму».

Російський режим не прагне перевиховувати і виправляти злочинця, оскільки розглядає його злочинні нахили як певну перевагу та ресурс для військової експансії. Якщо для реабілітації вбивці потрібно лише одне — продовжувати вбивати більше та ефективніше, жодного «перетворення» з ним ніколи не станеться.

У російську армію вербують навіть тих, хто відбуває довічне покарання, хто має на рахунку десятки занапащених життів. Недаремно такий скандальний резонанс отримала спроба записатися до ПВК «Вагнер» Михайла Попкова — «ангарського маніяка», який отримав 2 довічні строки за вбивство понад 80 осіб.

На відміну від інших злочинців Попкову не пощастило. Однак маховик виправдання насильства та легітимації ґвалтівників у Росії продовжує розкручуватися на повну пропагандистами та підконтрольними владі ЗМІ. Власне, розв’язана путінським режимом війна з Україною виступає як легітимне насильство, дозволений злочин.

Таким чином і на державному, і на індивідуальному рівні агресія розглядається як основа ефективних і поведінкових стратегій, що схвалюються, а асоціальна поведінка реабілітується і стає соціальною нормою.

 

Читати частину II

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: