ПЕРЕТВОРЮЮЧЕ ПРАВОСУДДЯ: пекло на землі чи індустрія каяття? (Частина II)
Іван Марчук. Із циклу «Нові експресії», 1997
Завдяки медитації я знаходив відповіді ще до того, як поставив запитання
Альберт Ейнштейн, фізик, автор теорії відносності
ТОТАЛІТАРНА МОДЕЛЬ: В’ЯЗНИЦЯ У В’ЯЗНИЦІ
З історії СРСР ми знаємо приклади, коли саме злочинці та ув’язнені, а не носії високої культури та моральності, розглядалися владою як «соціально близький елемент». Ми пам’ятаємо, як подібні до в’язниць держави Радянський Союз і Третій рейх використовували рабську працю ув’язнених, обмежували свободу особистості, прагнули надконтролю та надрегламентації особистого часу та простору.
За влучним зауваженням Сергія Форкоша, «наглядати, контролювати, примушувати — у цьому ясно проявлені функції влади, що дає широке поле для досліджень її стратегій». Філософ вказує, що «в’язниця — це ніби лоно системи, це виявлений механізм соціального функціонування. В’язниця — це найближче, а не щось віддалене.
По відношенню до в’язниці як до режиму ми, люди, які перебувають на «свободі», у певному сенсі віддалені від соціального, оскільки режим не так явно проявляє себе, контролюючи наші дії. В’язниця — це майже ідеальне місце для соціуму, це модель, яка є бажаною для соціальної системи, це те, чого система так чи інакше прагне».
У дійсності будь-який тоталітарний режим — це величезна в’язниця, що збігається з межами держави. Відповідно, місце, де перебувають ув’язнені, — це «в’язниця у в’язниці», де стратегії влади всередині та зовні практично не відрізняються і є логічним продовженням одна одної. Про це, зокрема, красномовно свідчить практика Освенцима та ГУЛАГу.
У тоталітарній соціокультурній системі, де влада замінює свободу, не може йтися ні про яке каяття, що відновлює особистість ув’язненого у всій повноті її людської гідності. З тієї простої причини, що тоталітарна влада нерідко стверджує себе, вимагаючи максимально можливого підпорядкування — визнання людиною неіснуючої провини.
Скажімо, так, як це відбувалося із фігурантами сталінських процесів. Один із найяскравіших прикладів насильницької «зміни розуму» — доля Пу І, останнього імператора Піднебесної. Після багаторічної відсидки в Лубянській та Фушунській в’язницях останній представник тисячолітньої династії «перевиховався» настільки, що визнав правоту марксизму-ленінізму та став переконаним апологетом маоїстської політики.
Мирно доживаючи свої дні на посаді бібліотекаря, він став живим посібником для китайської пропаганди: якщо навіть імператор підкорився Мао, то простому селянинові сам бог велів!
В’ЯЗНИЦЯ ТА РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ
За контрастом з «індустрією насильства», яку тією чи іншою мірою являє собою будь-яка держава, релігійні системи обрали зовсім іншу стратегію — зміну свідомості ув’язненого. Те ж саме християнство з його інститутом тюремних священиків можна сміливо назвати «індустрією каяття», або «індустрією зміни розуму».
Прикладом того, як релігійна свідомість може з ніг на голову перевернути звичні уявлення про в’язницю, свободу та щастя, є слова пророка Мухаммеда. Він покинув світ у 632 році, залишивши після себе наступне висловлювання: «Цей світ — в’язниця для віруючого, але для невіруючого — це Рай. І для невіруючого майбутнє життя подібне до в’язниці, тоді як для віруючого — рай».
Для християн же керівництвом до дії стало дорікання Христа, що ототожнив Себе з усіма страждаючими людьми, у тому числі і з тюремними в’язнями: «У в’язниці був, і ви не прийшли до Мене» (Мт. 25:36).
Навіть коли едикт імператора Костянтина Великого звільнив Церкву від гонінь, християни продовжували служити ув’язненим. Більш того, перший Вселенський собор, скликаний імператором у Нікеї в 325 році, заснував спеціальний інститут, члени якого повинні були відвідувати в’язниці, клопотати про пом’якшення вироку винним, про звільнення невинних, допомагати в’язням їжею та одягом, але головне — вживати заходів з їх морально-релігійного виправлення.
У XVIII столітті християнські церкви взяли найактивнішу участь у реформуванні тюремної системи. Показовим прикладом сучасного тюремного служіння є історія «Тюремного братства», започаткованого Чарльзом Колсоном, адвокатом президента Річарда Ніксона.
Високоповажному клієнтові Колсона вдалося уникнути кримінального переслідування, а ось сам адвокат потрапив до в’язниці за злочини, пов’язані з Уотергейтським скандалом. У в’язниці Колсон увірував у Христа, покаявся і, вийшовши у 1976 році з ув’язнення, заснував міжнародну асоціацію, яка допомагає злочинцям та їхнім жертвам повернутися до повноцінного життя.
Сьогодні це найбільша у світі структура, що займається впровадженням біблійних принципів у сферу кримінального правосуддя. Вона складається зі 115 організацій, 100 тисяч членів яких сприяють позитивним змінам свідомості ув’язнених у всьому світі.
СВОБОДА ЗА ҐРАТАМИ: МЕДИТАЦІЯ ПЕРЕМОЖЕ СТРАХ
Один із найвідоміших проєктів із «перетворення» свідомості ув’язнених та співробітників пенітенціарних служб за допомогою медитативних практик реалізує Боб Рот. Він є генеральним директором фонду, заснованого відомим американським режисером Девідом Лінчем, який фінансує популяризацію науково доведених методів зниження стресу та спеціалізується на допомозі учасникам військових конфліктів у подоланні посттравматичного синдрому.
Крім того, Рот очолює Центр ефективного лідерства, активно співпрацюючи з Aspen Institute — некомерційною організацією, яка об’єднує відповідальних лідерів заради позитивної трансформації сучасного суспільства.
Серед тих, кого протягом останніх 45 років Рот вчить трансцендентальної медитації, є й представники найбідніших верств населення в 35 країнах світу, і лідери глобальних корпорацій, і такі «зірки» як Том Хенкс, Опра Вінфрі, Х’ю Джекман, Мартін Скорсезе, Гвінет Пелтроу та ін.
У своїй книзі «Сила у спокої» Боб Рот наводить дані досліджень, що відзначають 50% зниження рівня рецидивізму у в’язнів, які практикують трансцендентальну медитацію. Рот описує випадок, який стався з ним у 1981 році в досить суворій каліфорнійській Державній в’язниці Сан-Квентін, де утримуються запеклі злочинці.
Перед тим як зайти на територію в’язниці, Рот щоразу підписував документ, згідно з яким адміністрація не несла жодної відповідальності, якщо з ним щось трапиться.
У приміщенні для нарад без вікон та дверей, під наглядом охоронців, на прикручених до підлоги металевих стільцях сиділи та медитували 30 зеків, одягнених в однакові тюремні роби, хоча й різного віку та національностей. Боб, який проводив з ними заняття, не мав жодного уявлення, хто ці люди, які записуються на його зустрічі спонтанно та добровільно.
Якось після такого заняття до нього підійшов один із охоронців і сказав, що вперше в житті бачить щось настільки неймовірне. На запитання, що саме його здивувало, він відповів: «Це неможливо, щоби протягом тривалого часу в одній кімнаті із заплющеними очима (!) сиділи одночасно представники «Арійського братства», мексиканської мафії та «Чорних пантер». І охороняв їх баптист, який теж медитував із заплющеними очима.
Це неймовірно, тому що в Сан-Квентіні ніхто не довіряє один одному — якщо ти заплющиш очі, то закінчиш із заточкою у спині!» Але практикуючі медитацію відчували себе настільки вільними від тюремних обставин та тиску кримінального середовища, що програма навіть отримала назву — «Свобода за ґратами».
БУДДИЗМ ПО-АМЕРИКАНСЬКИ
Проте Боб Рот не єдиний, хто пропагує медитацію у США. Яскравим прикладом застосування споглядальних технік для ув’язнених є американський Prison Mindfulness Institute, заснований 1989 року Флітом Моллом.
Молл був засуджений за торгівлю наркотиками на 14 років, протягом яких він викладав медитацію ув’язненим двічі на тиждень у тюремній каплиці. У в’язниці він отримав два докторські ступені — з філософії та психології.
Ще до визволення Молл запустив програму тюремних хоспісів, де допомагав хворим на СНІД. 1991 року програма отримала офіційну реєстрацію як Національна асоціація тюремних хоспісів.
Ще одна всесвітньо відома організація — нью-йоркська The Lineage Project. Вона застосовує медитацію для кращої соціальної адаптації підлітків із груп соціального ризику та молодих в’язнів.
Її засновник Сорен Гордхамер надихався прикладом Джона Кабат-Зінна з медичного центру Масачусетського університету, який 17 років вивчав вплив медитації на колишніх в’язнів. 2000 року The Lineage Project отримала премію мера Нью-Йорка Рудольфа Джуліані.
Чимало для популяризації медитації зробили різного роду знаменитості, які в численних інтерв’ю розповідають про те, як медитація змінила їхнє життя. Один із найвідоміших голлівудських буддистів, актор Річард Гір, так розповідає про своє знайомство з медитацією у віці, для якого асоціальна поведінка є досить характерною:
«Моє перше знайомство з буддійським вченням відбулося, коли мені було за двадцять. Я гадаю, як і більшість молодих людей, я не був надто щасливим. Я не знаю, чи був я близький до самогубства, але я був дуже нещасним, і мав запитання. Я був цілковитим новачком і нічого не знав. Я був нахабним, сумнівним і взагалі охрінілим. Але в той же час у плані бажання вчитися я був дуже серйозно налаштований».
Цікаво, скільки підлітків, які вчинили різноманітні правопорушення, зможуть упізнати себе в цьому портреті молодого Гіра?
