ДРУГА АРМІЯ УКРАЇНИ: ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ФОРУМ ВОЛОНТЕРІВ SOCIAL CAMP Odesa
Їх називають «другою армією України». Західна преса зазначає, що без них наша країна не змогла б вести війну та зупинити російське повномасштабне вторгнення. Йдеться про феномен українського волонтерства — унікальне явище в сучасному світі.
Чи здатні волонтери стати акторами найнеймовірніших змін української держави та суспільства?
Про це йтиметься на першому щорічному форумі волонтерської спільноти Social Camp 2023, що проходитиме в Одесі 22 липня.
А осмислювати справді є що. Причому не лише Україні, а й усьому світу.
В самій Україні на волонтерство покладають великі надії. Йдеться не лише про перемогу у війні. Є відчуття, ніби рух переріс у щось більше — він стає потужною силою, що трансформує, яка вже сьогодні створює контури українського майбутнього. Напередодні форуму спробуємо зазирнути до нього разом.
«ВУЗЬКЕ» Й «ШИРОКЕ» ВОЛОНТЕРСТВО
Волонтери об’єднуються, систематизують свій досвід взаємодії один з одним, із державою, суспільством, армією, бізнесом, закордонними партнерами…
Наприклад, познайомившись з українськими волонтерами, Енн Епплбаум, лауреат Пулітцерівської премії та журналіст Atlantic, була вражена масштабом волонтерських починань в Україні. На її думку, нічого подібного на Заході не існує: «В Америці та Європі термін «громадянське суспільство» скоцюрбився і став дуже вузьким. Зазвичай ми використовуємо його для позначення правозахисних груп чи некомерційних організацій, зводячи все до набору організацій із відділами кадрів та шаблонними місіями».
Українське волонтерство, навпаки, максимально «широке», багатозадачне, багатолике і при цьому неінституалізоване. Його масштаби та зони відповідальності практично збігаються з функціями держави та дублюють її
ТРАДИЦІЯ «САМОВРЯДНОГО ХАОСУ»
Очевидно, що у країні, яка воює, яка зіткнулася зі страшними викликами, ми спостерігаємо зовсім інше, «незахідне» волонтерство. В Україні це працює дещо інакше, ніж у безпечному та раціонально влаштованому цивілізованому світі.
Перше, що впадає у вічі, — це «пристрасть», з якою беруться за той чи інший проєкт українські волонтери. Здається, що це нова форма давньої, але надзвичайно живучої анархічної традиції, що, як виявилось, не померла в Україні.
Українська анархія — це зовсім не хаос, а специфічна форма організації суспільства, що дозволяє в кризовий час поєднувати особисту свободу та колективну ефективність. Свого часу цей баланс чудово вдавалося знайти запорозьким козакам та махновцям
Українське волонтерство народилося як спонтанна, природна колективна реакція на виклик. Не за наказом зверху, а вирвавшись із якихось погано усвідомлюваних у мирний час глибин народної свідомості.
Війна актуалізувала, «увімкнула» культурний код, здатний створити дуже специфічну форму «самоврядного хаосу», яким очевидно є українське волонтерство.
МІСТИКА ІСТОРІЇ ТА КОЛЕКТИВНИЙ ІНСТИНКТ
По суті, волонтерство стало не лише «другою армією», а й «другою державою». Коли кажуть, що в Україні слабка держава, у цьому є частка істини.
Але, можливо, навіть українці від себе такого не очікували: виявилося, що слабка, неефективна держава цілком може бути компенсована сильним, ефективним суспільством
Очевидно, що Україна як держава виявилася не готовою до війни. Економіка — у перманентній кризі, ВПК практично демонтований, армія — погано екіпірована та забезпечена. Додайте сюди тотальну корупцію, соціальну напругу, вкрай низький рівень довіри до державних інституцій та погане держуправління. Чи могла така, слабка за всіма формальними, ознаками держава встояти перед масштабним російським вторгненням?
Якщо мислити виключно логічно та раціонально — ні, ніяк не могла. У цьому, власне, було впевнене й російське керівництво, і керівництво країн НАТО. І вони помилились. Тому що «містику історії» практично неможливо прорахувати логічно.
Бо джерело колективних реакцій на виклики тієї чи іншої історичної події міститься не лише в кабінетах аналітиків та чиновників, а й корениться у колективному інстинкті, у сфері ірраціонального.
ЦЕНТР, ЯКИЙ СКРІЗЬ
Війна очікувано увімкнула в українського народу інстинкт самозбереження. Але він спрацював найбільш ефективно не в зоні держави, а в зоні суспільства, породивши феномен українського волонтерства. Паралельно з неефективним, корумпованим бюрократичним апаратом, який давно дискредитував себе, стихійно виник «центр управління», який не мав ядра, ієрархії, не дотримувався приписів і правил.
Проте таке «розосереджене управління» змогло залучити колосальні людські та матеріальні ресурси для допомоги армії. Воно робило і досі робить це набагато швидше, якісніше, результативніше та чесніше за державу.
Сьогодні український волонтер має повне право сказати слідом за французьким Людовіком XIV: «Держава — це я!» Бо реальність війни є такою, що сьогодні немає нічого — від аптечки до безпілотника, від допомоги біженцю, до операції пораненого бійця — де волонтерський рух не демонстрував би своєї організаційної переваги. А ще це якась інша, незахідна, досі не скоцюрблена форма неінституалізованої демократії
МЕРЕЖЕЦЕНТРИЗМ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА БЮРОКРАТІЇ
Нова соціально-політична реальність у ХХІ столітті має всі шанси народитися саме в Україні. Проте чи народиться? З одного боку, це чудово. З іншого — якій державі сподобається, коли успіхи волонтерського руху невигідно відтіняють усю недосконалість державної системи?
Ми вже спостерігали спроби активістських рухів епохи двох Майданів перебудувати українську державу. З приводу того, наскільки вони вдалися, можна сперечатися, але вдалися не зовсім. Українська держава, як і будь-яка інша, — це бюрократична, вкрай консервативна, неповоротка ієрархічна структура.
Українське волонтерство — структура, принципово інша, мережецентрична. Це, скажімо, «два світи, два способи життя»: різна швидкість процесів, різна якість енергій, різний тип акторів. За межами державної системи суспільним, політичним та інформаційним впливом володіють уже не стільки політики та чиновники, скільки лідери громадської думки
СИЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО, СЛАБКА ДЕРЖАВА
Характер взаємовідносин держави та суспільства проводить межу, яка відокремлює Україну не лише від Росії, а й від Заходу.
У Росії сильна держава і слабке суспільство. В Україні сильне суспільство та слабка держава. Ідеальне уявлення про західну демократичну державу вбачає, що там знайдено якийсь консенсус. Яким шляхом піде Україна?
Тут нема простих рішень. Тут є про що думати та сперечатися.
Для цього, власне, і організують в Україні такі заходи, як-от Social Camp 2023, де стейкхолдери успішного українського проєкту намагаються знайти оптимальну робочу формулу українського майбутнього.
Волонтерський рух сьогодні має неймовірний трансформаційний потенціал. Як «дублер» української держави він накопичив величезну енергію, людський капітал, унікальні компетенції та можливості
Класика менеджменту вчить, що вийти зі стагнації у розвиток можна, якщо починаєш працювати з можливостями, а не обмеженнями. Війна колись скінчиться, зникне «спільний» ворог. І тоді держава та суспільство не повинні побачити один в одному нового ворога.
Тому вже зараз потрібно виробляти консолідовану позицію, загальне бачення, тестувати різні варіанти нового суспільного договору.
ТРОШКИ ІСТОРІЇ…
Нинішня ситуація в Україні відрізняється від попередніх волонтерських «кейсів» тим, що дає країні історичний шанс масштабної трансформації. Але вона унікальна ще й тому, що ніде і ніколи волонтерство не відігравало роль такого потужного каталізатора змін.
У сучасній західній соціології слово «волонтерство» (від латинського voluntаrius — добровільний) означає добровільну, неоплачувану діяльність, спрямовану на досягнення соціально значимих цілей.
Спершу волонтерами називали людей, які за власним бажанням вступали на військову службу. Перші приклади «невійськового» волонтерства почали з’являтися ще у XVII столітті.
Але початком волонтерського руху в сучасному сенсі вважається 1920 рік, коли під Страсбургом, де розташовувався один із фронтів Першої світової, німці і французи, які чотири роки вбивали один одного, добровільно об’єдналися, аби разом відновити те, що було зруйновано війною по обидва боки кордону. Сьогодні нам складно уявити, щоби щось подібне сталося між українцями та росіянами.
ВОЛОНТЕРСТВО ВІД ВОЛОНТЕРСТВА ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ
Важко уявити в нинішній Україні і формат «Корпуса світу», запропонований 1961 року Джоном Кеннеді, — ця добровольча організація була насправді офіційною державною агенцією. Волонтерство дуже популярне на Заході, можна сказати, що воно є частиною його ідентичності. Величезний внесок у нього роблять «зірки», яким їх шанувальники намагаються наслідувати.
Кіану Рівз, сестра якого 10 років боролася із раком, підтримує онкологічні фонди. Бред Пітт збудував понад 100 нових будинків для постраждалих від урагану «Катріна».
Анджеліна Джолі багато років відвідує з гуманітарною місією гарячі точки, як-от Іран, Сирія, Косово, Пакистан. Можна сказати, що життя західних демократій просякнуте «волонтерським духом». Кожен п’ятий француз бодай раз у житті брав участь у волонтерських акціях. Волонтером є кожний третій німець.
ЯКОЮ БУДЕ «КРАЩА ВЕРСІЯ» УКРАЇНИ
Українцям є чого повчитися у тих же французів та німців. Зокрема, варто врахувати їхній досвід взаємин держави та громадянського суспільства. Проте контекст українського волонтерства зовсім інший. Його цілі набагато масштабніші — трансформація великої країни. Його завдання амбітні та повністю відповідають суспільному запиту на сильну, справедливу та вільну Україну.
Пішовши на величезні жертви та доклавши надзусилля, щоб зупинити ворога, українці вже змінилися та стали «найкращою версією самих себе». Змінилися їхня воля, їх бажання, іншою стала оптика, крізь яку вони дивляться на світ.
Не забуватимемо, що слово «волонтер» у всіх європейських мовах сягає того ж загальноіндоєвропейського кореня, що й українське «воля», що означає пристрасне прагнення, бажання досягти чогось
Ні для кого не є секретом, чого найбільше хочуть українці — перемогти та збудувати після війни «найкращу версію» України. Як репрезентують українське майбутнє і як збираються змінювати країну українські волонтери, ми розповімо пізніше, у наших матеріалах з одеського форуму Social Camp 2023.
