Huxley
Автор: Huxley
© Huxley — альманах про філософію, мистецтво та науку

ПОЕТИ В КОРОНАХ: пізнє Середньовіччя (Частина III)

ПОЕТИ В КОРОНАХ: пізнє Середньовіччя (Частина III)
Захір-ад-дін Мухаммад Бабур / Іван IV Грозний / Олексій Михайлович Найтихіший

 

Читати частину I

Читати частину II

 
ПАДИШАХ, ЩО СКЛАДАВ ВІРШІ, ТА ЦАР, ЯКИЙ ПИСАВ ПРО ЗОМБІ

 

Релігійний фанатизм сьогодні є своєрідним маркером ісламського світу. Однак це не обов’язкова умова, що блискуче доведено ще одним письменником на троні — Бабуром.

Перший падишах Імперії Великих Моголів був фантастично толерантною людиною, чудово ставився до буддизму та індуїзму і став при цьому одним з найбільших поетів ісламського світу.

Першому московському царю Івану Грозному були не чужими і літературне обдарування, і релігійний фанатизм. Він запам’ятався сучасникам переважно феноменальною жорстокістю і хамством.

Закладену ним традицію крайньої нетерпимості успадковували й інші московські царі.

 

ВЕЛИКИЙ БАБУР: ТОЛЕРАНТНИЙ ПАДИШАХ, ЩО ПЕРЕВЕРШИВ САМОГО НАВОЇ

 

Захір-ад-дін Мухаммад Бабур запам’ятався світові насамперед як полководець, що заснував після захоплення в 1526 році індійської столиці Делі Імперію Великих Моголів. Однак він був також видатним теологом, істориком, географом та поетом.

Завдяки його старанням виникла унікальна держава, в основі якої лежала політика культурної та релігійної терпимості. Що дивно, бо після смерті батька цей 12-річний тимуридський принц із Фергани включається в запеклу боротьбу за владу. Він воює практично все життя, але це не робить його жорстоким. Сповідуючи сунітський іслам, Бабур не був при цьому сліпим фанатиком.

Перші Бабуриди вважали цінності індуїзму, буддизму та джайнізму співзвучними своїм власним. Вони не лише визнавали рівноправність конфесій і не намагалися насильно ісламізувати своїх підданих, а й навіть робили спроби здійснювати проєкти на кшталт релігійного синкретизму.

Падіння імперії, історія якої налічує 300 років, почалося після того, як представники династії стали відходити від закладених Бабуром принципів управління. Але Бабур залишив по собі не лише велику імперію і твори «Мубайін», де виклав норми мусульманського закону.

 

Портрет Мухаммада Бабура, XVII ст. / wikipedia.org

 

Він залишив по собі велику поезію. В основному в жанрах газель і рубаї, що являють собою ліричні чотиривірші, які й сьогодні захоплюють своєю дотепністю та красою.

У його арсеналі — праці з військової справи, музики, поетики («Аруз рисоларі») і навіть спеціальний алфавіт «Хат-і Бабурі». Та головне, його перу належать одні з найбільш приголомшливих у світовій літературі мемуарів — «Бабур-наме». Вони складаються з особистих щоденників Бабура, які він вів протягом усього життя, а потім об’єднав в один цілісний твір.

Ця книга — цінне джерело не лише відомостей про особисте життя падишаха, вона містить інформацію з історії, культури, побуту народів та природи тих регіонів, якими подорожував Бабур. Масштаб літературного обдарування падишаха розуміли вже його великі сучасники.

Наприклад, як рівний з рівним, як поет з поетом, а не як сильний світу цього, він листувався з самим Алішером Навої. Бабур взагалі намагався зібрати в своїй столиці Агрі всіх більш-менш значущих письменників, поетів, художників, музикантів. Багато хто з них залишився в історії лише тому, що про них розповів Бабур. В одному з рубаї він підбиває підсумок свого життя:

 

Яких страждань лиш не терпів і тяжких бід, Бабур?

Яких не знав лиш зрад, образ і наклепів, Бабур?

Але хто прочитає «Бабур-наме», побачить, скільки мук

І скільки горя переніс цар та поет Бабур!

 

ІВАН ГРОЗНИЙ: ЦАР, ЯКИЙ СТЕР КОРДОНИ МІЖ ХАМСТВОМ І ПРОПАГАНДОЮ

 

Перший московський цар Іван IV відомий не тільки як Грозний, але й як видатний релігійний письменник XVI століття. Причому він був чи не першим, хто почав у Московському царстві використовувати псевдоніми. Наприклад, дві стихири і Канон архангелу Михайлу власного виробництва він підписав як Парфеній Уродивий.

Загалом же «Парфеній» відзначився переважно в епістолярному жанрі, що представлений листами до багатьох адресатів, але насамперед — знаменитим листуванням з князем Андрієм Курбським. І тут Грозний ніяк не приборкував своєї схильності до побутового хамства.

Тому ми утримаємося від того, щоби наводити тут ті характеристики, якими він криє і в хвіст і в гриву Курбського — першого в російській історії дисидента, який безкарно втік із Москви за кордон. Однак не тільки колишнього підданого, а й своїх колег з монархічного цеху Грозний не шанує.

Королева Англії в нього «в своєму дівочому чині така собі вульгарна дівка». А в 1572 році литовський посол скаржився, що Іван Грозний сам пише, а потім перекладає на німецьку і поширює за кордоном листівки про короля Сигізмунда-Августа вкрай образливого змісту.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Найцікавіше, що московські дипломати з демонстративним нахабством авторства свого царя навіть не заперечували. Тож Івана IV можна вважати ще й родоначальником інформаційної війни та традицій російської пропаганди, які виявилися живими і в XXI столітті, хоч і реалізуються Кремлем на іншому технологічному рівні.

Вчені дуже сумніваються в тому, що Грозний справді вбив свого сина Івана. Легенда склалася з легкої руки художника Іллі Рєпіна, який рідко прагнув документальної точності своїх сюжетів. Однак те, що цар був літературним наставником і цензором свого сина, схоже, є правдою.

Царевич мав певний літературний хист і був автором однієї з редакцій Житія Антонія Сійського, до якого написав канон і передмову.

У «плетінні словес» та знанні церковнослов’янської літератури Іван-молодший виявився зело вправним, за що й удостоївся похвали від свого найвищого критика. Коротше, Грозний всіма силами розвивав у спадкоємця літературний смак саме так, як він його собі уявляв.

 

ОЛЕКСІЙ НАЙТИХІШИЙ: РОДОНАЧАЛЬНИК ЖАНРУ ЖАХІВ ТА ОПОВІДАНЬ ПРО ЗОМБІ

 

У XVII столітті цар Олексій Михайлович Романов, прозваний Найтихішим, успадковує не лише літературні традиції Великих князів Московських, а й їхні гріхи. Його перу належить молебне послання, адресоване мощам митрополита Пилипа, де він просив пробачення за гріхи, вчинені Іваном IV, з вини якого митрополит був убитий.

Писати цар Олексій любив і залишив по собі багато чого в різних жанрах: від псалмоспівницьких творів до «Сказання про успіння Богородиці». Є думка, що знамените прислів’я «Справі — час, а потісі — годину» народилася із фрази Олексія Михайловича, вжитої ним у передмові до книги про «нове становище та влаштування сокольницького шляху».

В епістолярному жанрі цар Олексій не менше яскравий, ніж цар Іван. Щоправда, місце Курбського посідає у нього ненависний розкольник протопоп Авакум, він же за сумісництвом «тваринна худоба», «друг Дияволів» і ще бог зна хто.

 

Олександр Литовченко. Цар Олексій Михайлович і Никон, архієпископ Новгородський, біля труни чудотворця Пилипа, 1886

 

Незважаючи на своє прізвисько, Найтихіший прославився крайнім ступенем релігійної нетерпимості та гоніннями на старообрядців. Цю ж політику згодом було продовжено і його сином Петром I. Серед літературної спадщини Олексія є й «Повість про преставлення патріарха Йосипа». Деякі місця у цьому творі дозволяють претендувати цьому цареві на звання родоначальника жанру жахів. Тож, слабкодухих просимо піти…

Отже, в кімнаті знаходяться троє — цар, священик і труп патріарха:

 

Запитав я священика, навіщо двері відчинені. А він відповів, що небіжчик ніби ожив, і двері відчинені, щоб тікати можна було. На мене від промов його такий жах напав — ледве з ніг не впав. Глянув — і справді, щось рухається швидко в череві у трупа, мов у живого. І прийшла мені тут думка від ворога-сатани, мовляв, біжи, а то, ще, гляди, мертвий встане і тебе придушить… Дивлюся — а обличчя трупа безмірно пухне, вуста його почали ворушитися, як у живого, з ніздрів кров жива пішла…

 

Термін «зомбі», як відомо, виник набагато пізніше XVII століття. Американський журналіст «Нью-Йорк Таймс» Вільям Сібрук уперше вжив його у книзі «Острів магії», в якій розповідав про практики вуду. Ще за кілька років, завдяки фільму «Білий зомбі», перспективна тема впевнено прописалася у Голлівуді.

Але виходить, що московські царі жили в подібній страшній реальності задовго до цього.

 

Читати частину IV

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Отримуйте свіжі статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: