ПАНТЕОН УКРАЇНСЬКИХ ДРАМАТУРГІВ: Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий (Частина I)
Григорій Квітка-Основ’яненко, Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Іван Котляревський
Історія українського театру та української драматургії — явище порівняно молоде з огляду на успіхи давньогрецького драматичного мистецтва чи театральне життя шекспірівської епохи. Вона налічує трохи більше 200 років і бере свій початок із постановки п’єси «Наталка Полтавка» авторства Івана Петровича Котляревського у 1819 році.
Наступні два століття подарували українській культурі багато талановитих імен драматургів і театральних діячів, але висоту гір визначають за вершинами, а тому ми поговоримо про найвидатніших драматургів України.
#1 ІВАН ПЕТРОВИЧ КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1769–1838)
Життя Котляревського від народження і до смерті пов’язане з містом Полтава. Кожен, хто хоч раз відвідував це гарне місто, обов’язково прогулювався до Білої альтанки і опинявся за два кроки від невеликого скромного будиночка під дерев’яним дахом, який раніше був садибою, а тепер є музеєм великого українського поета та драматурга, родоначальника української літературної мови Івана Петровича Котляревського.
Автор безсмертної поеми «Енеїда» (1798) народився у Полтаві в родині чиновника міського магістрату Петра Котляревського та дочки козака з Решетилівки Параскеви Жуковської. З 1780 до 1789 року Котляревський навчався у Полтавській духовній семінарії, а після її закінчення був чиновником. З 1793 по 1796 рік заробляв на життя, навчаючи дітей місцевих поміщиків.
В 1796 Іван Петрович починає військову службу в Північному драгунському полку. За дванадцятирічний термін зробив блискучу кар’єру військового. Брав участь у Російсько-турецькій війні 1806–1812 років, і за військову звитягу був нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня. 1808 року Котляревський вийшов у відставку і написав про події війни книгу «Записи про перші дії російських військ у турецьку війну 1806 року».
У 1816–1821 роках він є директором Полтавського Вільного театру і створює драматургічний шедевр — п’єсу «Наталка Полтавка». 1819 року відбувається перша постановка твору.
Новаторство автора відзначають критики та глядачі. Котляревський успішно використовує влучні драматургічні прийоми, як-от:
— незначна кількість дійових осіб;
— побутовий конфлікт, зрозумілий пересічному обивателю;
— динамічний розвиток сюжету;
— упорядкована композиція п’єси;
— гармонійне застосування народних пісень;
— унікальний гумор;
— продумані та чіткі ідеї;
— ефектно створені образи героїв, що запам’ятовуються.
Все це вже двісті років дозволяє «Наталці Полтавці» не сходити з підмостків театрів, демонструючи її «вічну сучасність». А Івану Котляревському його п’єса справедливо визначає перше місце у рейтингу українських драматургів.
#2 ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО (1778–1843)
Григорій Квітка народився у дворянській родині в селі Основа (нині це вже м. Харків) та за назвою місця народження взяв собі літературний псевдонім Основ’яненко.
Родоначальник нової української прози та української комедії майже з народження був сліпим, і, незважаючи на те що лікарі нічим допомогти не могли, у 6 років до маленького Григорія зір повернувся сам собою. Було це дивом чи ні — історія замовчує, але факт залишається фактом, і, можливо, через раптове прозріння Григорій Квітка став послушником Курязького монастиря. Однак ченця з нього не вийшло, оскільки фізичні навантаження, робота з кіньми та в полі виявилися йому не до снаги, і хлопець покинув монастир.
1812 року в Харкові відкрився театр, і Квітка-Основ’яненко стає не лише актором та провідним драматургом театру, а й його керівником. За редакцією письменника виходить перший харківський журнал — «Український вісник».
До літературної діяльності Квітка-Основ’яненко звернувся у порівняно зрілому віці. 1827 року він створив першу комедію «Приїжджий зі столиці, або Суматоха в повітовому місті», яку літературознавці вважають п’єсою-попередницею «Ревізора» Гоголя.
Перший цикл п’єс був створений письменником російською мовою: «Дворянские выборы» и «Шельменко», та основну літературну славу Квітці-Основ’яненку принесли твори, написані українською мовою: «Конотопська відьма», «Маруся», «Сердешна Оксана» та інші.
Вершиною драматургічної творчості автора є комедія «Сватання на Гончарівці», яка досі продовжує бути затребуваною театральними режисерами та популярною на українській сцені.
Григорія Квітку-Основ’яненка вважають «батьком української прози», його твори першими були перекладені багатьма європейськими мовами. В 1854 повість «Сердешна Оксана» опублікували в Парижі французькою мовою. Творчість Квітки-Основ’яненка стала першою представляти українську літературу на європейському континенті та вплинула на українських авторів наступних поколінь.
#3 МАРКО ЛУКИЧ КРОПИВНИЦЬКИЙ (1840–1910)
«Український Шекспір» народився 1840 року в селі Бежбайраки Кіровоградської області, обласний центр якої з 2016 року носить ім’я — Кропивницький.
Автор понад 40 п’єс, відомий актор, громадський діяч, театральний організатор та режисер — Марко Кропивницький мав за батьківською лінією високе походження. Освіти у зв’язку з різними життєвими обставинами не здобув. У мистецтво прийшов після відвідин Київського театру, коли у пориві творчої наснаги написав свою першу п’єсу «Микита Старостенко, або Не зчуєшся, як лихо спобіжить», яку згодом переробив, і вона була поставлена в театрі під назвою: «Дай серцю волю, заведе в неволю».
З 1871 був професійним актором, і його здатність за один вечір виступати в двох або трьох ролях вражала глядачів. За це він отримав прізвисько Перевертень. Кропивницький створив на сцені понад 500 образів, втілюючи різних персонажів: від Отелло до Тараса Бульби.
Довгі роки множив славу свого театру як керівник трупи, режисер, драматург та актор. Популярність його театральної трупи була така велика, що в Одесі на їхню виставу перепродавали куплені заздалегідь квитки вп’ятеро дорожче. Їх називали «трупою корифеїв», а Кропивницького у пресі за акторський талант прозвали «українським Мольєром».
Кропивницький був людиною могутньої статури і мав успіх у жінок.
Цікавим фактом біографії драматурга є його проблема з проголошенням промов, він виступав, маючи при собі шпаргалку, а якщо забував про неї, то читав вірш.
Наприкінці життя Кропивницький захопився філософією Шопенгауера і стверджував, ніби людство поступово набуває звірячої подоби.
Помер великий драматург і актор хай і не на самій сцені, як Мольєр, але дуже «театрально» — повертаючись із гастролей, поїздом на території Херсонської області, від крововиливу в мозок.
Похований Марко Кропивницький у Харкові.
Місце Кропивницького в пантеоні великих українських драматургів міцне та вагоме. Якщо Котляревський та Квітка-Основ’яненко стояли біля витоків української драматургії, то Кропивницький уславився не лише як продовжувач їхніх драматургічних традицій, а й створив з нуля українську театральну сцену, став родоначальником та корифеєм українського театру.
#4 ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845–1907)
Справжнє ім’я драматурга Іван Карпович Тобілевич, а відомий усім псевдонім поєднав у собі ім’я батька та прізвище улюбленого книжкового героя Гната Карого — персонажа драми Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля».
Карпенко-Карий народився 1845 року в селі Арсенівка на Херсонщині. Сім’я була обмежена в коштах, а тому, закінчивши Бобринське училище, майбутній письменник з 14-річного віку змушений був працювати на різних посадах: від писаря в канцелярії до секретаря суду.
У 1865 році переїжджає до міста Єлисаветград (нині Кропивницький) і продовжує кар’єру як чиновник поліцейського управління. В цей час у місті починає збиратися театральний гурток, і Карпенко-Карий активно включається у його роботу як актор. Надалі його доля буде пов’язана з «трупою корифеїв» Кропивницького, і все життя Карпенко-Карий гратиме у виставах.
Починаючи з 1884 року і до самої смерті в Берліні 1907 року Іван Карпович створює 18 п’єс українською мовою, які становлять його драматургічну спадщину. Багато з цих драм написано в жанрі комедії і досі вважаються вершинами української комедіографії. А п’єси «Сто тисяч», «Хазяїн» і «Мартін Боруля» поповнили скарбницю світової драматургії та продовжують своє безсмертне життя на театральних підмостках.
Іван Франко так оцінив Карпенка-Карого: «Він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література». І це правда.