«Сучасна Україна — це коли рій бджіл душить шершня захищаючись», — український скульптор Петро Грицюк
Петро Грицюк
Петро Грицюк працює у сфері художньої обробки металу, скульптури, кінетичної інсталяції. Його роботи характеризуються індустріальною якістю, насичені фактурою та органічними геометричними візерунками.
Брав участь у багатьох всеукраїнських і міжнародних виставках.
Живе і працює у Львові.
Який перший творчий момент у своєму житті ви пам’ятаєте?
Напевно, перший і дуже яскравий творчий момент був, коли малим я переглянув фільм «Парк Юрського періоду». Він мене настільки вразив, що я захотів мати свій парк тварин, які тинялись у моїй уяві. Мені було тоді 7 або 8 років. Я йшов на город, брав декілька жмень вологої землі і ліпив. А потім фігурки сохли і розпадались, а я ліпив далі.
У чому полягає ваша творча амбіція?
Ні в чому. Просто є бажання творити, втілювати свої ідеї в життя. А коли цього не роблю — стає погано. Це як секс: коли він є постійно, то добре, але коли немає — хочеться більше.
Що стоїть на заваді здійснення ваших творчих амбіцій?
Лінь. А ще депресивний стан, який триває протягом двох років. Давайте уявимо, що так званий «депресивний стан», як я його назвав (ви мене вже вибачте, але в психологічних термінах я не експерт)… Так от, уявімо, що «депресивний стан» — це істота із мого парку, який я ліпив у дитинстві. І от, ця істота починає бігти за мною, і бувають миті, що я втікаю від неї, а буває, що мої відчайдушні поривання марні, і я опиняюсь в полоні. На момент написання цього досьє зі мною скоріше трапилась перша ситуація. Але це тільки питання часу.
З чого ви починаєте свій день?
З порції новин. Це вже як ритуал. Я встаю — читаю новини, я лягаю спати — читаю новини. А, ще одне — кава. Але тільки у випадку, коли вдома є молоко або вершки.
Якими митцями ви найбільше захоплюєтеся?
Є багато митців, чиє мистецтво мені до душі і в певні моменти захоплювало. Одним із таких авторів є Орест Івасюта.
Чи є у вашому житті хтось, хто вас постійно надихає?
Коло творчих людей, які мене оточують. Переважно це люди, з якими ми познайомилися в студентські роки. Вони теж митці. Вони постійно у пошуках, це, так би мовити, здорова конкуренція, яка надихає.
Дайте визначення музи. І хто є вашою музою?
На це питання мені важко відповісти, я більше є людиною «настрою», який мене заохочує щось роботи або навпаки…
Як ви реагуєте, коли зіштовхуєтеся з переважаючим розумом чи талантом?
Кайфую. Ставлю низку питань, на які сам собі не можу відповісти. Питаю порад.
Як ви дієте, коли стикаєтеся з перешкодами на шляху до успіху чи загрозою поразки?
Певно, мене «ловить» депресивний стан, і частково — я від цього кайфую. В плані роботи я завжди стикаюся із перешкодами. Але через впертість, з мозолями на руках і набитими «шишками», я проходжу ці перешкоди. Проте в кінцевому результаті переважно бачу шлях, яким було краще піти.
Як ви розумієте майстерність?
Це коли людина добре виконує свою роботу.
Мабуть, кілька критеріїв є для цього:
- Професійність, яку людина здобуває протягом довгих років.
- Любов до своєї роботи.
- Бажання вдосконалювати свої навички.
У чому полягає ваша найбільша мрія?
Моя найбільша мрія залишається тільки зі мною, бо вона для мене настільки цінна й особиста, що знати про неї іншим — зовсім непотрібно. Переважно в мене не виникає потреби чи бажання ділитись особистим. Можливо, це моя проблема, або навпаки — сила. Проте є одна мрія, яку поділяють всі українці, — це перемога над ворогом.
В Україні протягом останнього десятиліття змінилося…
Якщо говорити в контексті мистецтва та культури, то з’явилось багато перспективних митців, інституцій, і взагалі, як на мене, зросло зацікавлення людей до мистецтва.
Моя дівчина пішла у 5-й клас 🙂
Хочу змінити у рідному місті…
Я народився в селищі на Івано-Франківщині. Але рідним містом зараз вважаю Львів. Питання, яке мене турбує, полягає у просторі, а особливо в його доцільному використанні.
В останні роки місто стрімкими темпами розбудовують, здається, що це плюс. Але є питання в якості цієї забудови! Переважна більшість якої, на мій погляд, є хаотичною, примітивною, «сірою плямою». Яка часто не збагачує простір, а знецінює. А хочеться, щоби «часто» було навпаки…
Мені не вистачає у Львові…
Мистецтва в просторі міста (сміливих скульптурних об’єктів, інсталяцій, чогось незвичного, новаторського…). Щоб туристи приїжджали в місто не тільки за старою архітектурою і затишними кав’ярнями, а за чимось сьогоднішнім…
Якщо не ваше місто, то яке місто в Україні…
На даний момент я не бачу себе в іншому місті. Мені добре там, де я є.
Метафора, літературний герой, асоціація для сучасної України…
Мені здається, що в Україні з часом буде багато літературних героїв. Та вони вже і зараз є. Це людина, яка залишила своє буденне життя і присвятила себе захисту Батьківщини. Гадаю, це будуть або збірні образи, наприклад «Привид Києва», або більш детальні, тобто конкретна особистість.
Люди, які борються за право жити в незалежній державі, — ось моя асоціація.
Моя метафора:
Рій бджіл душить шершня захищаючись
Чи можливо пробачити ворога?
Пробачати ворога — це як наступати на ті самі граблі. Кожного разу ти думаєш, що буде краще, ніж минулого разу. Але це ілюзія. І рани від цього швидше не загоюються.
Найкраща порада, яку ви отримали у житті?
В юному віці мені часто давали багато порад, які переважно були недоречними і нав’язливими. Напевно, з того часу рідко слухав або дослухався до них.
Хоча однією з порад був вступ до Косівського училища на відділ художньої обробки металу.
Фото надані Петром Грицюком
