Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal Arts
6 хв. на читання

ДУЖЕ ДИВНІ УКРАЇНЦІ: як бачить Україну світовий кінематограф

ДУЖЕ ДИВНІ УКРАЇНЦІ: як бачить Україну світовий кінематограф
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney

 

У глобальному світі, де домінує візуальна культура, кіно є тією «м’якою силою», нехтувати якою не сміють навіть держави-лідери. Створюючи образи країн і народів, кіно має величезний вплив на політику.

На жаль, кінообраз України та українців у світі формується практично без участі нашої країни. Він може підтверджувати або спростовувати стереотипи, що склалися, відповідати реальності або створювати спотворене уявлення про неї.

У цьому легко переконатися, якщо подивитися на Україну очима закордонного кінематографа.

 

КІНО ЯК «М’ЯКА СИЛА»

 

У глобальному світі «все впливає на все». Однак така глобальна гіперпов’язаність породжує не лише зростаючу взаємозалежність держав, народів і культур, а й їхню гіперконкуренцію. І в цій конкуренції стратегія «м’якої сили» відіграє не меншу роль, ніж військові технології, масштаб ВПК, ядерний потенціал або чисельність збройних сил.

Сучасний ВПК — задоволення дороге, тому всім перерахованим вище можуть похвалитися не так уже й багато країн. А ось що робити тим, кому в «жорсткій силі» складно зрівнятися з членами того ж «ядерного клубу»? Для таких країн міжнародний імідж набуває особливого значення. Хоча, ясна річ, «м’якою силою» не нехтують і країни, які є лідерами в економічній та військовій сфері.

Оскільки наша цивілізація дедалі більше «віртуалізується» і в ній домінує візуальна культура, кінематограф у формуванні образу країни відіграє неймовірно велику роль. Україна тут не виняток.

 

ШПИГУНИ, ПОВІЇ ТА МАФІЯ

 

Логічно припустити, що ніхто краще не розповість про українців, ніж самі українці. На жаль, із цим у нашій країні через різні причини не склалося… Режисер Вадим Перельман з гіркотою констатує вельми обмежені можливості українсь ких акторів у Голлівуді. За його словами, наші співвітчизники-чоловіки хіба що можуть зіграти мафіозі, іноземця, а дівчата — шпигунок чи повій.

Наприклад, украй недружні образи створює Іванна Сахно, Олег Татаров грає вбивць, Ольга Куриленко — «шпигунка з Радянського Союзу». Починаючи з 90-х українська тема міцно прописалася в голлівудських фільмах. Ось тільки шкода, що наша країна представляється в них, м’яко кажучи, вкрай дивним і небезпечним місцем.

У цьому сенсі з нею можуть конкурувати хіба що голлівудська Албанія та албанці. Загалом, хто такі українці, американські режисери й продюсери уявляють не дуже добре. Це видно хоча б з того, що в них нерідко утровано російські прізвища.

У «Клані Сопрано» українці фігурують тільки з тієї причини, що їх убивають, переплутавши… з італійцями. У телесеріалі «Погануля Бетті» Україна згадується як країна з низькою якістю життя. В одній зі сцен Бетті підсовують крем для омолодження українського виробництва, після якого вона покривається плямами. Персонаж серіалу «Божевільні» намагається спокусити секретарку екзотичною українською кухнею — пельменями з бичачими хвостами.

 

ТАРАС ШЕВЧЕНКО В РОЛІ БАБУСІ

 

У 4-му сезоні «Доктора Хауса» українка розповідає, що в її країні марно шукати медичну карту будь-якого члена сім’ї. Потрібно сказати, що сценаристи цього серіалу допускають жарти про Україну на межі фолу.

Одружившись з українкою, щоби здобути для неї візу, доктор Хаус вимовляє, дивлячись на портрет Тараса Шевченка: «Твоя бабуся — гаряча штучка». Щоправда, дружині жарт не подобається, і вона різко відповідає Хаусу, що це — великий український поет! Українські родичі виявляються і у головної героїні серіалу «Пригоди Ширлі Холмс». Ось тільки одна біда — вони постійно потребують грошей, які героїні доводиться надсилати.

У серіалі «Закон і порядок» українка скоює злочини в США, щоб також забезпечувати грошима свою сім’ю, яка живе не де-небудь, а… в Чорнобилі! Як не крути, а це все-таки найвідоміше українське місто. Не обійшла стороною аномальну Чорнобильську зону і франшиза «Трансформери», в якій американський міністр посилає в Прип’ять автоботів, щоб дослідити виявлені там загадкові технології.

Після гучного успіху однойменного серіалу НВО 2019 року, знятого Крейгом Мазіним і Йоханом Ренком, Чорнобиль узагалі є чи не найголовнішим кінематографічним символом України поряд із Голодомором і трагедією Бабиного Яру, фільм про яку «Скажи ім’я своє» продюсував сам Стівен Спілберг.

Вдруге Спілберг згадав про Україну у фільмі «Індіана Джонс і Королівство кришталевого черепа», де головний герой протистоїть уже не нацистам, а комуністичному агенту Ірині Спалько. У підсумку наша країна видається місцем якихось загадкових і небезпечних особистостей, перманентних нещасть, аномалій та катастроф.

Втретє Україні у Спілберга дістається у «Війні світів» — на перших хвилинах фільму країну накриває загадкова імла, землетрус і ураган.

 

Стивен Спилберг. Его дедушка по материнской линии родом из Одессы, а по отцовской — из небольшого села возле Каменец-Подольского
Стівен Спілберг. Його дідусь за материнською лінією родом з Одеси, а за батьківською — з невеликого села біля Кам’янець-Подільського / 24tv.ua

 

УКРАЇНА З КОКАЇНУ

 

У «Секретних матеріалах» агенти ФБР Малдер і Скаллі полюють на чорнобильського мутанта, який потайки приплив до Америки в трюмі корабля. У серіалі «Чи боїшся ти темряви?» діє сім’я вампірів українського походження. У мультфільмі «Труп нареченої» українське закляття чудово працює в потойбічному світі.

Голлівудська Україна — це поле нескінченних кримінальних розборок, корупції, торгівлі зброєю і тероризму. У «Поліцейській історії 4: Перший удар» (1996) зірка бойовиків Джекі Чан ганяється ще не окупованим Кримом за шпигункою Наташею, яка веде подвійну гру, лавіруючи між російською мафією, ЦРУ і ФСБ. У фільмі «Таємниця ордена» (2001) Жан-Клод Ван Дамм приїжджає до Одеси, щоби вкрасти дорогоцінний камінь.

У практично шедевральному фільмі «Збройовий барон» (2005) Ніколас Кейдж і Джаред Лето грають братів Орлових — торговців зброєю українського походження, хоча й не з українським прізвищем. Натомість герой Джареда в нападі ностальгії здатен відтворити кордони України за допомогою кокаїнової доріжки.

У «Перевізнику-3» (2008) герой Джейсона Стейтема рятує життя доньки українського міністра. У «Доводі» (2020) Крістофера Нолана в Києві відбувається масштабний теракт. Події розгортаються в приміщенні Національної опери України, у ролі якої виступає бібліотека імені В. Вернадського.

В історичній драмі «Розплата» (2010) з Гелен Міррен агент «Моссаду» вирушає під Вінницю, аби покарати нацистського злочинця, що там переховується. Начебто нацистам у світі більше ховатися ніде, як на території колишнього СРСР, який переміг Третій рейх.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

«ХОРОШІ» ФІЛЬМИ: БОКС, ЧОРНОБИЛЬ І ГОЛОДОМОР

 

Справедливості заради, деякі режисери ставляться до України досить дбайливо, без стереотипного «трешу» і навіть часом дещо компліментарно. Наприклад, у фантастичній сазі Люка Бессона «Валеріан і місто тисячі планет» (2017) на МКС у 2031 році прибуває делегація з українських астронавтів у костюмах з нашивками у вигляді українського прапора.

«Пограбування по-італійськи» (2003), кримінальний бойовик із Марком Волбергом у головній ролі, містить такий діалог: «Слухай сюди! Якщо я щось і знаю, це — ніколи не сваритися з матінкою-природою, з тещею і довбаними українцями!» Характерно, що в російському прокаті цю фразу вирізали, мабуть, уже 2003 року щось передчували…

«Українська міць» також знайшла в Голлівуді своє екранне втілення, і, найімовірніше, поштовх цьому дав спортивний успіх українських боксерів братів Кличків. У героя кінопроєкту «Незаперечний» про найкращого бійця змішаних єдиноборств навіть прізвище співзвучне — Юрій Бойко (2002–2019). Україна, яка згадується в кожній частині франшизи, настільки «зайшла» британцеві Скотту Едкінсу, який зіграв Бойка, що він узяв участь ще й у «Спадщині брехні» (2020), зйомки якої проходили в Києві.

Режисер фільму Ед Бол, нідерландець за національністю, зазначив при цьому, що обрав Київ невипадково. За його словами, київська архітектура ідеальна для шпигунської історії. Крім спорту, як уже зазначалося вище, головними «серйозними» темами, що виходять за рамки злиднів, убивств і всіляких жахів, є Чорнобиль і Голодомор. І тут не можна не згадати два чудових фільми.

Перший — «Чорнобиль: Останнє попередження» (1991), де роль американського доктора Роберта Гейла, який рятує життя ліквідаторам аварії, грає Джон Войт, батько знаменитої Анджеліни Джолі. Другий — чудова драма «Ґарет Джонс» (2019) польської режисерки Агнешки Голланд, яка була номінована на премію «Золотий ведмідь» 69-го Берлінського міжнародного кінофестивалю.

Фільм розповідає історію британського журналіста Ґарета Джонса, який, приїхавши 1933 року в СРСР брати інтерв’ю в Сталіна, несподівано стає свідком жахів Голодомору. Повернувшись, він намагається донести світові страшну правду про радянську утопію, про яку на Заході ніхто не хоче знати. Проте після зустрічі з Ґаретом письменник-початківець Джордж Орвелл задумує свою повість-антиутопію «Скотоферма».

Ще однією помітною стрічкою на тему Голодомору є канадський фільм «Гіркі жнива» (2017). Він став першою англомовною ігровою роботою на цю тему і цікавий тим, що знімався в музеї народної архітектури Пирогово, а також музикою відомого українського гурту «ДахаБраха».

 

Вера Фармига. Родители Михаил и Людмила — украинские эмигранты
Віра Фарміґа. Батьки Михайло та Людмила — українські емігранти / 24tv.ua

 

КОХАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

 

Не пройшло західне кіно і повз українську історію. Першопрохідцями тут, мабуть, стали німці та їхній «Мазепа — Національний герой України» (1919). Щоправда, цікавили їх переважно любовні пригоди майбутнього гетьмана при дворі польського короля Яна ІІ Казимира. Пізніше французько-італійська картина «Вогнем і мечем» (1962 рік), попередниця екранізації Єжи Гоффмана, теж зробить акцент на любовній тематиці.

Прізвище українського гетьмана, яке важко вимовляти для французів, буде переінакшене з Хмельницького на Мієлінського, а війна й політика стануть лише тлом для фатальних пристрастей. Проте повноцінно і самодостатньо запорозьку тему в західному кінематографі спробували підняти ще 1928 року американці у фільмі «Козаки». Курйоз у тому, що він являв собою переробку повісті Льва Толстого про терських козаків.

До толстовського сюжету сценаристи підійшли радикально — терців замінили на запорожців, чеченців — на турків, ввели у фільм загадкових «карпатських циганів» і сцену з картини Іллі Рєпіна, де запорожці пишуть листа турецькому султану. При цьому російські імена героїв та шовіністичне ставлення до жінок Толстого нікуди не зникли.

А ось американська екранізація опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» під назвою «Козаки у вигнанні» (1939) таких прикрих ляпів уже не допускала. Ймовірно, тому, що до фільму доклала руку українська діаспора. Наступний за часом фільм «Північна зірка» (1943) розповідав уже про події Другої світової війни в Україні. Але він виявився не дуже вдалим із художнього погляду, і до того ж його звинуватили в прорадянській пропаганді.

 

СКРИПАЛЬ НА ДАХУ ТА АРГЕНТИНСЬКІ КОЗАКИ

 

Інша річ — «Тарас Бульба» (1962) за Миколою Гоголем, де роль Андрія зіграв легендарний Тоні Кертіс, а кінну масовку забезпечила Армія Аргентини. Єдиний момент, який може зіпсувати українцям враження від картини, — це виконання запорозькими козаками пісні «Калинка-малинка».

Утім, це все дрібниці, враховуючи, що безстрашного українського Тараса грає Юлій Борисович Брінер, який з’явився на світ у швейцарсько-російсько-бурятській родині на Сахаліні. Таким ось інтернаціональним вийшов голлівудський фільм про Україну.

Про те, як 1905 року жило село Авдіївка на Правобережній Україні, американський глядач дізнався з фільму «Скрипаль на даху» (1971). Ця екранізація Шолом-Алейхема так сподобалася західному глядачеві та критикам, що заслужила аж три «Оскари» і два «Золоті глобуси».

«Оскара» удостоївся і фільм «Черевики рибалки» (1968 року), в якому Ентоні Квін грає Кирила Лакоту, Верховного митрополита Львівського, який несподівано отримав свободу після 20 років сталінських таборів.

Тему протистояння двох вірувань — у Бога і в комунізм — порушував раніше й італійський фільм «Людина з хрестом» (1943). Він примітний тим, що є однією з перших робіт видатного італійського режисера Роберто Росселліні, який вважав своїм учителем Олександра Довженка.

 

Лиев Шрайбер. Его дедушка родом из Украины
Лієв Шрайбер. Його дідусь родом з України / 24tv.ua

 

НЕУКРАЇНСЬКІ УКРАЇНЦІ

 

Є один голлівудський фільм про українців, який варто описати окремо, — це «Мисливець на оленів» Майкла Чіміно. Актор Крістофер Вокен отримав за нього свій єдиний, а Меріл Стріп — свій перший «Оскар». Картина вважається шедевром епохи так званого «Нового Голлівуду», коли з кінця 1960-х до початку 1980-х режисери тимчасово взяли гору над продюсерами.

Спочатку сценарна кульмінація містила сцену, в якій під час війни у В’єтнамі американські солдати грають у «російську рулетку». Майкл Чіміно допрацював сценарій і перетворив цю смертельну гру на метафору військової авантюри.

Мабуть, хоч і метафорична, але все ж таки російська, ця «рулетка» й зіпсувала кінорозповідь про життя української діаспори в Пенсильванії. А якщо точніше, про громаду карпатських русинів. Саме на її території відбувалися зйомки, русини брали участь у масовці, а кіновесілля було зіграно в русинському православному Соборі Святого Феодосія та Лемко Холі в Клівленді.

Герой Крістофера Вокена має українське прізвище — Чеботаревич. Хоча вимовити його американцеві непросто, тому у фільмі воно звучить як Чевотаревич. На цьому українські «прикмети» закінчуються і починаються звичні голлівудські «дивацтва». На етнічному українському весіллі в Америці 60-х чомусь співають радянську «Катюшу» і популярний ще в царській Росії російський романс «Тройка», а вінчаній парі з російським прізвищем Пушкови російською кричать «На здоровье!»

Гірше того, героя Роберта Де Ніро звуть Михайло Вронський. Вибір дивний, тому що уявити собі карпатського русина з явно «толстовським» прізвищем Вронський досить важко. Звідки ж узялися у Чіміно ці дивні українці з дивними прізвищами, які розмовляють дивною сумішшю слов’янських мов?

Річ у тім, що режисер слідом за Френсісом Копполою і його «Хрещеним батьком» хотів показати той самий «плавильний котел» американського суспільства. Звісно, як італієць, Чіміно із задоволенням показав би життя італійської діаспори, яку добре знав. Але Коппола його вже випередив, а вислуховувати звинувачення в плагіаті не хотілося. Тому Чіміно придумав «таку саму, проте іншу» етнічну громаду, що більше нагадує східнослов’янську збірну.

Характерно, що єдиним важливим для сюжетної лінії актором у фільмі є Джордж Дзундза — наполовину українець, наполовину поляк. Як бачимо, Чіміно таки вдалося на знімальному майданчику влаштувати справжній «плавильний котел». Фільм у нього вийшов, безумовно, геніальний. Шкода тільки, що до реальної України має віддалений стосунок.

Українство героїв «Мисливця на оленів» виявилося настільки умовним, що на Берлінському кінофестивалі його не розпізнала навіть радянська делегація, яка демонстративно покинула кінопоказ. Але протестувала вона таким чином проти демонізації у фільмі в’єтнамських комуністів.

 

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: