ПЕРЕТВОРЮЮЧЕ ПРАВОСУДДЯ: в’язниця і зцілена свідомість (Частина III)
Іван Марчук. Композиція, 2010
Не живи в минулому, не мрій про майбутнє, сконцентруй розум на сьогоденні
Гаутама Будда, засновник психопрактики віпасана
ДВА ЛІКАРЯ: МЕДИЦИНА І РЕЛІГІЯ
Ув’язнення — це не просто стрес для психіки людини. Досліджуючи тюремний контекст, філософ Сергій Форкош зазначає, що «у в’язниці відбувається певна деформація усталених орієнтирів, які здебільшого у «вільній» повсякденності залишаються прихованими.
Категорії простору та часу, перебування в місці, праця, очікування, надія, провина, каяття та покаяння, але також і свобода — всі ці елементи життєвого світу людини у в’язниці набувають нового значення». Але наскільки легко свідомість людини здатна адаптуватися до цього зламаного світу і при цьому не деформуватися?
Адже не лише тілесно, а й ментально ув’язнений опиняється беззахисним перед непередбачуваною соціальною стихією в’язниці. Форкош вказує, що феномен позбавлення волі дає можливість ще раз звернутися до розуміння страждання: «Біль — це чиста межа, в якій поєднані і цілісність тіла, і реальність світу.
Страждання як усвідомлення болю — це протиставлення, і тому опір болю — це спроба відновлення цілого у всьому його різноманітті через свідомість, через проникнення світла. Мука ж — це підпорядкування болю, коли свідомість паралізована болем — пасивність замкнутої свідомості в болю. Мука — це біль, що заволодів свідомістю».
Філософ нагадує слова Мішеля Фуко про настання «ери каральної стриманості» — на початку XIX століття зникає грандіозне видовище фізичного покарання, з покарання виключається театралізація страждання. Відтепер судять не тіло і сам злочин, а душу злочинця. Водночас ув’язнений — це завжди «людина, яка страждає».
Злочинна душа хвора і потребує не лише засудження, а й зцілення. «Процедурно в’язниця бажає добитися від ув’язненого каяття як лікування чи покаяння як позбавлення від гріха», — пише Сергій Форкош. Тому, на його думку, медицина і релігія виявляються тут таємно пов’язані — «через становлення процедур впливу на ув’язненого в інституті каяття цей таємний зв’язок проявляється з усією очевидністю».
Але яким чином сучасна в’язниця може стати чимось на зразок клініки для душі? Як включити її в «індустрію каяття», перетворивши із зони страждання на зону лікування від страждання? І тут звернення до досвіду роботи зі свідомістю, накопиченого у різних релігійних традиціях, стає не лише необхідним, а й неминучим.
«ЗАСІБ ВІД УСІХ СМУТКІВ»
В одній зі статей Юнг писав, що метою духовної історії завжди було «збереження психічної рівноваги: природна людина має таке ж природне знання про перетин її свідомості з неконтрольованими свідомістю факторами (чи то зовнішні вони, чи внутрішні за походженням).
Тому люди з найдавніших часів дбали про те, аби будь-яке рішення з непередбачуваними наслідками мало підстраховку відповідними для цього заходами, релігійними за своєю природою». І тут буддійський досвід зі стабілізації свідомості перед обличчям непередбачуваного і повного страждань світу заслуговує, мабуть, на найбільш пильну увагу.
Буддизм є нетеїстичною релігією, яка пропонує настільки раціональне розуміння світу та людини, що представники інших конфесій часто відмовляються вважати її релігією, а скоріше якоюсь філософією та набором психопрактик. У буддизмі немає Бога, хоча деякі буддисти вказують на можливість зближення уявлень про нього в авраамічних релігіях з буддійським поняттям Дхарма.
У буддизмі відсутнє поняття гріха та його спокути — є поняття карми, яка передбачає, що кожна дія має наслідки. Тому для буддизму важливо навчити людей правильного Шляху «тут і зараз» — маленьким повсякденним зусиллям зі звільнення свідомості від помилок та ілюзій, які у принципово нестабільному та мінливому світі є причиною страждань.
Популярність буддійської медитації у світі зумовлена саме можливістю використовувати ефективну психотехніку, джерелом якої є релігійний досвід, без занурення у конкретну релігійну традицію. Вона не вимагає, щоби людина слідувала якимось релігійним догмам і ритуалам.
Однією з найдавніших різновидів медитативної техніки є віпасана. З мови палі це слово можна перекласти як «бачити реальність такою, якою вона є».
Перші згадки про віпасану як «універсальний засіб від усіх смутків» з’являються в Індії ще 2500 років тому, хоча очевидно, що витоки її приховані в набагато глибшій давнині.
Техніка віпасани не стояла на місці, вона розвивалася, і її нинішньою версією ми завдячуємо буддійським ченцям, які відродили її в XIX столітті, спираючись на Тріпітаку — зібрання стародавніх текстів про життя Будди.
ВІПАСАНА ГОЄНКИ: ДХАРМА, ЯКА НІЧОГО НЕ КОШТУЄ!
Найбільшу популярність у сучасному світі віпасана отримала завдяки людині на ім’я Сатья Нарайян Гоєнка. Цей великий вчитель віпасани помер не дуже давно, у 2013 році. За життя він був неймовірно діяльним та авторитетним популяризатором мистецтва медитації.
Гоєнку неодноразово запрошували виступати з лекціями в ООН, парламенті Індії, Гарвардському бізнес-клубі, на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, Смітсонівському інституті, Массачусетському технологічному інституті тощо.
Гоєнка вчив людей не абстрактних догм та істин, а того, що пережив сам на шляху від щастя до нещастя, від рабства до свободи. Він був сином найуспішніших бізнесменів М’янми, компанія яких була транснаціональною та мала офіси у багатьох країнах.
Коли Гоєнка очолив промислову імперію, зовні він досяг визначних успіхів. Однак при цьому він перебував у стані хронічного стресу, страждав на жахливі мігрені й безсоння, був вкрай запальний і егоїстичний, отруюючи життя собі і оточуючим. Лікарі були безсилі, наркотики не допомагали… Так тривало доти, доки Гоєнка не зустрів Саяджі У Ба Кхіна, першого міністра фінансів незалежної повоєнної М’янми.
Ба Кхін познайомив його з мистецтвом віпасани, і це назавжди змінило його життя. Гоєнка залишив процвітаючий бізнес, повністю присвятив себе навчанню віпасани, яка завдяки його зусиллям стала широко відомою не лише в Індії, а й у Північній Америці, Європі, Азії, Африці. Своє служіння він принципово здійснював на некомерційній, безоплатній основі, наслідуючи слова Будди: «Ті, хто відчуває велику подяку і хоче служити іншим, нічого не чекаючи натомість, — дуже рідкісні люди».
Гоєнка казав, що Дхарма безцінна і, якщо брати за неї гроші, вона перестає приносити спокій. Втім, цій пораді, ймовірно, готові слідувати далеко не всі.
У світі, де невизначеність та стресова реакція психіки на неї стають «новою нормальністю», затребуваність у навчанні медитації зростає. Тому на сьогоднішній день лише у США обсяг «індустрії усвідомленості» перевищує $1 млрд.
Один із найбільш відомих авторів у світі, історик Юваль Ной Харарі, вважає, що «увага сьогодні — найбільший дефіцит у світі». Сам він практикує віпасану за методом Гоєнки 17 років і не збирається зупинятися.
«ХІРУРГІЙНА ОПЕРАЦІЯ» НАД ЧАСОМ
Техніка медитації, якої навчав Гоєнка, невипадково стала популярною у в’язницях по всьому світу. Ув’язнені — дуже різні люди, вони можуть мати різне громадянство, освітній рівень, расові, національні, релігійні відмінності. Головна особливість віпасани — принципове абстрагування від культурно-релігійної та інших складових «ідентичностей».
Медитативна техніка є комплексом нескладних вправ щодо зосередження свідомості та спостереження за своїм внутрішнім «я». Жодної езотеричної складової у сучасній медитації немає. Ефект досягається за допомогою певних знань, які вам повідомляє вчитель, та певних правил, пов’язаних із періодичним зануренням у мовчання, контролем над диханням та думками.
Віпасана заспокоює розум, допомагає зрозуміти істинний зміст своїх думок та емоцій, не зациклюватися на минулому і не турбуватися про майбутнє, роблячи акцент на сьогоденні. Людина, яка відбуває термін, не може повернути час назад і виправити минуле, але вона може виправити в теперішньому себе — ту людину, яка колись вчинила злочин.
На думку Сергія Форкоша, «каяття — це усвідомлене повернення на момент вибору вчинку чи думки». Він звертає увагу на те, що «усвідомити свій вчинок у його споконвічності, пережити прийняття скоєного, прийняти вагу відповідальності за скоєне — це й є шлях відродження».
Але «хірургічна операція» над сприйняттям часу дуже важлива для «зміни розуму» ув’язненого ще й тому, що в’язниця занурює людину не лише в «викривлений» простір, а й у «зламаний» час.
Віпасана допомагає стабілізувати свідомість у неприродному для людської психіки, повному раптових загроз, нестабільному та стресогенному середовищі.
ДУМКА НАУКИ: МЕДИТАЦІЯ ЗМІНЮЄ СТРУКТУРИ МОЗКУ
Наукову відповідь на запитання: «Чому медитація сприяє «зміні розуму» ув’язнених?» дає книга Йонге Мінґьюра Рінпоче «Будда, мозок та нейрофізіологія щастя». На сьогоднішній день відомо про більш ніж 3000 наукових досліджень мозку під час медитації. У них брали участь не лише люди, які присвятили їй тисячі годин, а й новачки, що медитують по 15 хвилин на день.
Вчені з’ясували, що у відповідь на раптову небезпеку наш мозок навчений еволюцією видавати реакцію «дерись або біжи». Її викликає стрибок гормонів, який може спричинити депресію, стомлюваність, порушення сну, когнітивні проблеми. Віпасана допомагає відсторонитися від контексту, думати та діяти раціонально в умовах стресу.
Дослідження показали, що медитація позбавляє хронічної тривожності та нападів паніки, оскільки знижує активність амігдали — мигдалеподібного тіла в мозку, що відповідає за страх. Ефект можна порівняти з дією лікарських препаратів, але без побічних реакцій.
Мозок стає більш нейропластичним, краще вивчає нові навички, зокрема регулювання емоцій. Починають формуватися нові нейронні зв’язки, внаслідок чого підвищується рівень емпатії — ув’язнений краще розуміє проблеми та потреби інших людей, починає більш адекватно оцінювати власні вчинки.
Після двох тижнів практики показники уваги зростають на 16%. На восьмому тижні фіксується збільшення товщини гіпокампу — області мозку, з якою пов’язані усвідомленість та пам’ять. Дослідження показали, що усвідомленість, у свою чергу, заспокоює мозкові центри, що відповідають за біль.
Структура мозку змінюється в такий спосіб, що краще контролює сприйняття страждання, ніби перестає його помічати.