Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal Arts
5 хв. на читання

ПОЕТИ В КОРОНАХ: пізнє Середньовіччя (Частина IV)

ПОЕТИ В КОРОНАХ: пізнє Середньовіччя (Частина IV)
Поділитись матеріалом
Франс Поурбюс Молодший. Генріх IV, король Франції, 1610

 

Читати частину I
Читати частину II

Читати частину III

 
ІСТОРІЯ ОДНОГО ВІРША: НЕМОЖЛИВА ЛЮБОВ КУРТИЗАНКИ І ДОБРОГО КОРОЛЯ

 

Хто з дівчат потай не мріє про найпрекраснішу любов і принца на білому коні? Невипадково казка про Попелюшку є одним із 36 «вічних сюжетів», які повторюються на різний лад у різних країнах, епохах та культурах.

Модифікацією цього сюжету є й знаменитий голлівудський фільм «Красуня» про кохання красеня-мільйонера у виконанні Річарда Гіра та красуні-повії, яку грає Джулія Робертс.

У фільмі в цього кохання щасливий кінець. Але, можливо, тільки він і є у цій архетиповій історії неймовірним. Бо щось схоже на події з фільму «Красуня» сталося в ХVI столітті у Франції. Ось тільки фінал цієї казкової історії виявився зовсім не казковим…

 

ПО-СПРАВЖНЬОМУ ДОБРИЙ КОРОЛЬ

 

Французького короля Генріха IV, молодшого сучасника московського царя Івана IV, називали не Грозним, а Добрим. І для цього були вагомі підстави. По-перше, він припинив релігійні міжусобиці. По-друге, робив усе, щоб у «селянина на столі щодня була курка». По-третє, «приручив» дворян. Його двір перевершував усі тодішні двори Європи, включаючи Лондон і Мадрид, багатолюддям, розкішшю, коштовним вбранням, нескінченними карнавалами та найскладнішим, вкрай регламентованим церемоніалом.

 

ЗАЙМАЙТЕСЯ КОХАННЯМ, А НЕ ВІЙНОЮ!

 

Аби приборкати дворянську вольницю, благородних, але небагатих та агресивних панів зарахували до гвардійських полків мушкетерів і дали їм невелику пенсію. Не маючи особливих турбот і маючи купу вільного часу, тисячі дворян тинялися коридорами Лувру, чіплялися один до одного, грали в азартні ігри та упадали за чарівними і доступними придворними дамами.

Але аж ніяк не лише гроші, кар’єра та слава… Кохання — ось що вабило дворян до Парижа. При дворі панував культ краси і галантності, що наслідував рицарські традиції Середньовіччя. Усе це справляло на вчорашніх диких головорізів позитивний вплив.

 

ПОЕТИ В КОРОНАХ: пізнє Середньовіччя (Частина IV)
Якоб Бунель. Генріх IV Французький, 1601 / wikipedia.org

 

ДУЕЛЬ — ЦЕ КРОК НА ШЛЯХУ ДО ПРОГРЕСУ

 

Дворяни перестали їсти руками, проте щоби під час застільної сварки вони нікого ненароком не прикінчили, придумали — так, звісно, етикет. Його намагалися дотримуватись скрізь — і під час трапези, і на балі, але конфлікти виникали постійно. І зрозуміло, через що насамперед: через конкуренцію за прекрасних дам. Нерідко дуелі відбувалися у Луврі.

Під час правління Генріха IV Доброго не було ніяких військових конфліктів. При цьому дуелі забрали життя понад 4000 дворян. Згодом знаменитий кардинал Рішельє найжорстокішими заходами покладе край цій кривавій традиції.

Проте за часів Генріха дуелі, порівняно з приватними війнами як засобом вирішення конфліктів, були однозначно прогресивним явищем. А чим би були чудові романи Олександра Дюма про мушкетерів без цих поєдинків, взагалі страшно уявити!

 

ДВА ГЕНРІХИ: ТАКІ РІЗНІ «ЗВИЧКИ ОДРУЖУВАТИСЯ»

 

Природно, що на любовному фронті король Франції просто зобов’язаний був показувати приклад своїм підданим і демонструвати їм справжні дива героїзму. І, само собою, піддані порівнювали при цьому двох Генріхів.

Якщо про Генріха VIII, короля Англії, подейкували, ніби він тільки й робить, що одружується і страчує своїх дружин, то про Генріха IV — що той лише бігав від коханки до коханки. Як кажуть, відчуйте різницю і тільки спробуйте сказати, що Бурбон, на відміну від Тюдора, був не добрий!

Пом’якшення норовів за Доброго короля було очевидним. Єдиною жінкою, яка відмовила в коханні Генріху IV, стала маркіза де Гертевілль, яка так сформулювала причину відмови: «Я надто бідна, щоби бути вашою дружиною, і надто благородна, щоби бути коханкою»! І їй теж за це нічого не було.

 

ЧУЖА КОХАНКА ЗАВЖДИ БАЖАНІША

 

Але з Габріель д’Естре — справжнім, єдиним і неповторним коханням короля! — все було інакше. Її мати, яка пишалася тим, що побувала в ліжку двох королів Франції та двох пап римських, буквально торгувала своїми шістьма дочками. У 16 років за 6 тисяч екю Габріель була продана матусею попередникові Генріха IV Бурбона — Генріху III Валуа.

Далі вона переходила з рук у руки, допоки черговий коханий не похвалився красою Габріель перед Генріхом IV, показавши королю її портрет. Як з’ясувалося пізніше, зробив він це даремно… «На чужий коровай рота не роззявай» ніколи не було правилом як самого Генріха, так і його галантної епохи.

Короля спершу зацікавив портрет, потім зображена на ньому жінка. Згодом про бідного колишнього коханого, який начебто навіть збирався одружитися з Габріель, усі забули.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ЦІЛИЙ ПОЛК КОРОЛІВСЬКИХ БАЙСТРЮКІВ

 

Але справа обернулася так, як ніхто не міг припустити, — Генріх по вуха закохався в особу, яку сьогодні можна було б охарактеризувати як «елітна повія». Гаряче. Пристрасно. Не на жарт. Незважаючи на скандальність такого зв’язку. У своїй любові до Габріель король зайшов так далеко, що в результаті ініціював розлучення з Маргаритою Валуа.

Втім, Марго це не надто засмучувало, тим більше, що вона й сама могла дати фору королю за кількістю подружніх зрад. Але головний її злочин був не в цьому, а в тому, що Марго була бездітною. Тоді як у Генріха на боці постійно народжувалися байстрюки.

Сучасники навіть жартували, що з синів велелюбного короля можна було сформувати полк. Шкода тільки, що успадкувати корону позашлюбні діти не могли.

 

ПОЕТИ В КОРОНАХ: пізнє Середньовіччя (Частина IV)
Габріель д’Естре — герцогиня де Бофор і де Верней, маркіза де Монсо, офіційна фаворитка короля Генріха IV / wikipedia.org

 

СТРАШНИЙ КІНЕЦЬ ПРЕКРАСНОЇ КАЗКИ

 

Але, на відміну від попередніх коханок і байстрюків, з обожнюваною Габріель було все інакше — Генріх до нестями любив її та їхніх спільних дітей. Крім того, і вищий світ, хоч і вважав кохану короля жінкою легкої поведінки, але в цілому ставився до неї досить доброзичливо: Габріель не плела інтриги, не намагалася маніпулювати королем у своїх інтересах і, відповідно, не вступала у конфлікт із чужими.

До часу, коли відбулися заручини і було призначено дату весілля, Габріель народила Доброму королю трьох дітей. Під час четвертих пологів немовля померло, а незабаром померла і його мати. Для Генріха то був страшний удар. Через деякий час, спершу невтішний, король знову офіційно одружився.

А як інакше, коли королівський обов’язок вимагає забезпечити країну законним спадкоємцем, що народився у законному, освяченому церквою шлюбі?

 

«ПОКРАЩЕНА ВЕРСІЯ» НЕЛЮБОЇ ДРУЖИНИ

 

Як не дивно, обранкою Генріха знову стала представниця знатного флорентійського роду Медічі, дівчина на ім’я Марія. Нагадаємо, що перша дружина короля Маргарита, так само, як і її мати, належала саме до цієї династії. Як вийшло так, що Генріх, незважаючи на те, що йому до смерті набридли попередні дружина та теща з роду Медічі, знову наступив на ті ж граблі?

Сучасники вважали, що тут не обійшлося без якогось чаклунства… Хай там що, але нова, «покращена версія» Медічі виправила помилку попередниці і народила Генріху аж 6 дітей.

Таким чином, Генріх не залишився першим та останнім Бурбоном на французькому троні, і династія отримала своє чудове продовження.

 

ПОЕТИ В КОРОНАХ: пізнє Середньовіччя (Частина IV)
Петер Пауль Рубенс. Портрет Марії Медічі, 1622

 

БЕЗ ЧОРНОЇ МАГІЇ НАВРЯД ЧИ ОБІЙШЛОСЯ

 

Єдине, що затьмарювало всю цю історію, так це наполегливі чутки про те, що вагітну Габріель отруїли. Враховуючи недобру славу чаклунів та отруйників, яка закріпилася за сімейством Медічі, це цілком могло бути правдою. А за десять років після смерті своєї любої Габріель від руки найманого вбивці загинув і сам Добрий король.

Мабуть, королям справді не судилося одружуватися з кохання. Проте від неможливого кохання короля й куртизанки нам залишився цей вірш. Згідно з переказами, він єдиний, який був написаний самим Генріхом IV для своєї королеви, що нею не стала. Принаймні інші вірші до нас не дійшли.

 

Молю, зійди, зоря,

Веселощі мені даруючи,

Із мороку досвітнього туману.

Зізнаюся, не приховуючи,

Що мила моя —

Вона одна, як ти, свіжа, рум’яна.

Дві троянди на зорі,

У росі, як у сріблі,

Потуплять погляд, зрівнятися не мріючи

З пастушкою моєю,

Що весняних троянд ніжніша,

Біліша за лілії, тонша за горностая

 

Читати частину V

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: