«МІСТИЧНІ ДЗЕРКАЛА» СЕРГІЯ СВЯТЧЕНКА: гардероб модерніста, The Beatles і прорив у безмежне
Сергій Святченко. Фото: Ольга Григоренко
Сергій Святченко — це ім’я вже знайоме читачам нашого альманаху. Але, як і раніше, єдине, що точно можна про нього сказати, — Святченко «данський українець», який живе і працює в Данії останні 30 років.
Сферу його творчих інтересів одним словом описати нелегко. Хіба що словом «Майстер».
Сергій Святченко сьогодні — один із найрадикальніших, найвпливовіших і найвидатніших художників сучасного колажу у світі, творець напряму Less та однойменної школи колажу. А ще професор архітектури, живописець, фотограф, поет, стиліст одягу та інтер’єрів.
В Україні Святченко асоціюється з першими виставками сучасного українського мистецтва 1980-х років та Центром сучасного мистецтва «Совіарт» — він був одним із його творців та кураторів. Сергій Святченко — яскравий представник «нової української хвилі».
Сьогодні він засновник та креативний директор Less Triennale for Contemporary Collage Art та академії колажу Less у Виборзі (Данія). Спробуймо зазирнути в «містичні дзеркала» Святченка — в творчу лабораторію людини, чиї роботи прикрашають багато музеїв та колекцій сучасного мистецтва.
Отже, слово Сергію Святченку…
ГАРДЕРОБ МОДЕРНІСТА
Close Up And Private — «Наближено та Особисто» — так називається проєкт зі створення «авторського класичного» чоловічого стилю в одязі. 2009 року у форматі блогу ми почали реалізовувати його разом із моїм молодшим сином.
Хочу особливо наголосити: ми займалися створенням саме стилю, а не моди. Я не стежу за модою — я стежу за власним стилем! Мода та стиль — різні речі. Мода — це щось непостійне, що змінюється.
Тренди з’являються і зникають, а стиль, так званий timeless (поза часом), — це дещо більш стійке й довговічне. Як вишуканий стиляга та переконаний модерніст, я дотримуюсь відповідних традицій. Тому спробував представити світові свою версію класичного «гардеробу модерніста».
ІДЕЯ З ВУЛИЦІ
На ідею блогу я вийшов у такий спосіб… Мене нерідко прямо на вулиці зупиняли незнайомі люди зі словами: «Як ви чудово і стильно виглядаєте! Як у вас цікаво підібрані кольори! Яка у вас сорочка! Якоїсь миті я втомився постійно пояснювати щось на цю тему, і ось — випадок.
Перебуваючи на міжнародному форумі з дизайну та архітектури в Люксембурзі, я зустрів мого італійського друга Нелло Руссо, видавця та редактора відомого тоді журналу з візуальної культури PLAY ZEBRA (ми познайомилися у Венеції на бієнале, де він робив матеріал про мої колажі).
Знаючи його інтерес до дизайну, я запропонував створити разом проєкт і назвав його Close Up And Private — «Наближено та Особисто». Я фотограф, художник, він займається дизайном блогу та його функціоналом. Технічно це була біла стіна як заднє тло, природне світло і маленька камера «Лійка». Так спочатку було задумано умови проєкту… І в нас все вийшло!
У міжнародній пресі ця подія була відзначена великою кількістю публікацій та інтерв’ю, привернули до себе увагу оригінальність у підході фотографування чоловічого стилю, вибір композицій, ненав’язливість рішень, індивідуальний стиль обраного одягу — потім з’явилася абревіатура CUAP і CUAP style. Ось так виник арт-фото проєкт Close Up And Private, або просто CUAP.
У 2010 році я сформулював «Етикет класичного модерніста», про який можна прочитати та дізнатися з відео на сайті.
ПІОНЕРИ БЛОГ-КУЛЬТУРИ
Коли ми почали робити цей проєкт, Еріку було 18 років. Сьогодні він уже знаменитий футболіст, що грає в американській вищій лізі як захисник клубу «Х’юстон Динамо». Раніше брав участь у данській суперлізі, граючи за ФК «Мідтьюлланд». Капітан команди Ерік Святченко був визнаний найкращим гравцем чемпіонату Данії у 2015 та 2020 роках.
Коли почалася війна, він перший на футбольному полі одягнув пов’язку капітана у вигляді українського прапора і зібрав велику суму грошей, передавши до данського Червоного Хреста для України, і це при тому, що він жодного разу не був у країні.
Такий Ерік зараз. А в 2009 році він ще був підлітком із довгим волоссям, який ідеально підходив на роль моделі.
Нам подобалося проводити час разом — склалися двосторонні творчі стосунки. Проєкт розпочався як мій монолог, що перейшов у діалог з усім світом. У мене на той час був дуже цікавий гардероб, і більшість речей добре йому підійшли. Отак ми й почали з ним працювати, створювати гардероб модерніста.
Я одягав його так, як одягався сам — краватка, сорочка баттен-даун, піджак — і викладав в інтернет. Другим завданням ми ставили створити новий підхід до фотографії. Змінити стиль чоловічої фотографії, ґрунтуючись на моїх принципах роботи з колажем. То справді був дуже новаторський підхід. Ми самі не очікували, що наша робота викличе такий вибуховий інтерес у всьому світі. Численні інтерв’ю, репости і, звичайно, увага преси.
Тоді блог-культура тільки з’являлася і такий формат для більшості користувачів мережі ще був цікавий.
СВІТОВІ БРЕНДИ
У цьому проєкті ми обігравали різні ситуації. Наприклад, ти нібито сидиш у Парижі з чашкою кави, повз тебе проходять різні люди. Ідея була в тому, щоб «вирізати» композицію з потоку миттєвостей, що проноситься повз. Ось ми за допомогою фотографій і ловили ці моменти стилю. Це була така своєрідна лабораторія ідей та стилістичних рішень.
Пізніше я видавав журнал, робив великі проєкти у співпраці зі світовими брендами. Наприклад, із фірмою JACK&JONES. Це данська торгова марка, найбільший виробник чоловічого одягу, взуття та аксесуарів, що входить до десятки європейських виробників джинсової тканини. Цільова аудиторія — стильні молоді чоловіки від 18 до 40 років.
Для цієї компанії ми створили капсульну колекцію одягу вже під маркою Close Up And Private X JACK & JONES. Також ми працювали з данською фірмою сумок MISMU, зробивши для них колекцію з фотографіями. Працювали з CUAP AN IVY — фірмою, що випускає чудової якості сорочки, шкарпетки, краватки, куртки… Мені завжди подобалася їхня увага до деталей та якості.
Ми робили фотопроєкти до колекцій таких фірм, як GANT, BANG&OLUFSEN, LEVIS та багатьох інших. Крім того, у мене було кілька спільних проєктів із легендарною фірмою CARTIER, яка презентації не потребує. 2024 року наша співпраця продовжиться. Я отримав нову пропозицію.
ОБРАЗ МОДЕРНІСТА
Мої зусилля щодо створення стилю в чоловічому одязі не залишилися непоміченими для широкого загалу. Членами редакції та численними читачами чоловічого журналу Euroman я був обраний як «Найстильніше вдягнений чоловік у Данії». Мої стилістичні колекції у блозі були відзначені як найкращі у Скандинавії.
Повертаючись до проєкту Close Up And Private, слід сказати, що для мене він був і залишається дуже цікавим творчим експериментом. Він завжди сприймався мною насамперед як арт-проєкт. Одяг тут — не самоціль. Я створив образ «модерніста» і відобразив це на фотографіях.
Я хотів уникнути неприродності в захаращеній фотографії і продемонструвати мій погляд на стиль та нову естетику, використовуючи принципи роботи з колажем.
«Наближено та особисто» здобув широке міжнародне визнання, пропонуючи глядачеві радикальний підхід до сучасної фотографії моди. Проєкт став упізнаваним у світі, мав багато публікацій у міжнародних виданнях Японії, США, Франції, Нідерландів, Іспанії, Німеччини та інших країн.
РЕВОЛЮЦІЯ У ФОТОГРАФІЇ
«Наближено та особисто» отримав визнання як той, що справив «унікальний вплив на міжнародну моду своїм революційним підходом до фотографії чоловічої моди». Саме так проєкт охарактеризував в одній зі своїх публікацій Джейсон Джулс — англійський письменник та визнаний експерт у світі моди.
Завдяки проєкту я здобув новий сегмент глядачів, які через знайомі їм образи (силуети, деталі одягу) долучалися до нової естетики, нового погляду на споживання модної продукції. Проєкт вплинув на багатьох фотографів, продемонструвавши новий прийом та підхід до фотографії.
У квітні 2022 року в австрійському видавництві Verlag for Moderne Kunst вийшла об’ємна книга авторських фотографій, присвячена цьому стилю, що називається Sergei Sviatchenko. Close Up And Private. Modern Classicist. У ній розповідається та показується, що таке гардероб модерніста. Цей стиль поза модою, він багато в чому успадковує принципи колажу, а іноді навіть нібито запозичує архітектурні форми.
Герметичність, чіткі пропорції та колірні коди повідомляють вам динаміку та безкомпромісність проєкту, яких так часто не вистачає часом у сучасній масовій культурі, що нівелює індивідуальність.
ІСТОРІЯ БІТЛОМАНА
У моєму рідному Харкові, де я народився, ще з початку 70-х тепер уже минулого століття існувало одне «хитре» місце. Там харківські меломани обмінювалися платівками. Називалося це місце «Балочка». Я часто бував там, оскільки був і досі є поціновувачем творчості The Beatles.
Дістати їхні платівки в Радянському Союзі було великою удачею і коштувало чималих грошей. Але мені пощастило… Для мого «покоління Бітлз», яке народилося в 50-х, звісно ж, The Beatles стали головним західним гуртом, який справив величезний культурний вплив, як музичний, так і візуальний, естетичний.
Ми слухали англомовну радіостанцію «Радіо Люксембург»… Пісня, яка постійно звучала в їхньому ефірі, називалася Can’t buy me love. На жаль, спочатку я не розумів, про що в ній співають, але перебувати у стані незнання мені дуже не хотілося. Тому я почав вивчати англійську. Потім вивчив данську. Тепер ось працюю, вдосконалюю свою українську.
«Бітлз» стали для мене практично всім — кодом, паролем, відпочинком, роботою, натхненням і стилем.
ЖИТТЯ ЧУДОВИХ… ПЛАТІВОК
Справа в тому, що в Радянському Союзі гарні видання теж були дефіцитним товаром. Але мені вдалося зібрати велику колекцію книг, що вийшли у серії «Класики та сучасники». І, продавши цю колекцію, я зміг купити три платівки The Beatles.
Це давало можливість у першій половині дня кожної неділі з 10:00 до 14:00 їздити з моїми друзями на «Балочку», аби бути в курсі всього нового, що відбувається у світі музики. Ми обмінювалися платівками зазвичай на один тиждень, щоб уже вдома переписати їх на магнітофон і наступної неділі повернути їх власникам.
Так створювалися плівкові музичні колекції, де на коробках від бобін ми переписували від руки тексти, назви пісень та всю інформацію, що була на платівці. Цікавився я не лише The Beatles, а рок-н-ролом взагалі, «золотий час» якого припав на 60–70-ті роки.
Після мого переїзду до Києва 1983 року я став завсідником у Ботанічному саду, де тоді збиралися київські «платівочники».
МРІЯ БІТЛОМАНА
Зараз маю велику колекцію оригінальних платівок The Beatles. Я збирав їх усе життя. І серед них є дуже цінні екземпляри, деякі навіть з автографами. Та основу колекції склали оригінали, придбані ще в далекий радянський час.
Існує теорія, що саме The Beatles зруйнували комуністичну систему Радянського Союзу, спричинивши у свідомості молодих людей мого покоління справжню революцію! І ось, уявіть, що такій людині, яка все життя колекціонує і слухає платівки The Beatles, надходить пропозиція з Лондона… Сенс її в наступному.
В одному з районів столиці є стара вінілова фабрика EMI. Це давно непрацююче, але легендарне підприємство, де випускали платівки великих гуртів, як-от The Beatles, Pink Floyd та багато інших.
Англійська інвестиційна фірма UI вирішила розпочати там оновлення старих фабричних приміщень, будівництво нових житлових будинків, освітніх центрів, ресторанів, магазинів, спортивних залів, кінотеатру та концертного майданчика для створення привабливої зони розваг та відпочинку у майбутньому.
Знаючи мою творчість, зокрема те, що я робив раніше, — великі мистецькі проєкти, які ілюстрували історичні події, наприклад, мистецький проєкт, пов’язаний із тисячолітньою історією Віборга в Данії, — мене запросили створити в техніці колажу історію фабрики EMI у Хейсі.
Мене попросили «прив’язати» цей новий торговельно-розважальний квартал до історії EMI, сконструювати своєрідну естетичну спадкоємність. Про таке замовлення бітломан із багаторічним стажем міг лише мріяти!
ЗОНА EMI ЯК АРТ-ОБ’ЄКТ
Безумовно, я із захопленням погодився працювати над цим проєктом! Окрім іншого, для мене, як для художника та архітектора, це було дуже цікавим досвідом — уявити промзону, яка складається зі старих фабричних будівель, як арт-об’єкт/інсталяцію.
Мені надали доступ до унікальних фотоархівів з історії фабрики EMI та історії гурту The Beatles. Безперечно, ми подбали і про те, щоб отримати юридичне право на їх використання.
Завдання було створити серію фотоколажів Sergei Sviatchenko X The Old Vinyl Factory, що використовуються як великі білборди, в центрі яких знаходився гігантський імідж з колажем The Beatles — 50 метрів завдовжки і 40 метрів заввишки, що покриває всю головну будівлю.
Мені потрібно було об’єднати мистецтво з історією, музикою та архітектурою… Але в цьому якраз і полягає чарівність колажу — зрозуміти, як поєднується непоєднуване, зарифмувати те, що, здавалося б, не римується!
ДЗЕРКАЛО ПРО ДЗЕРКАЛО
Безмежно дорогий моєму серцю Андрій Тарковський говорив про «духовну відповідальність» кожної людини перед суспільством і перед собою. Ми відповідальні за те, що приносимо у цей світ. «Дзеркало» Тарковського — дивовижна метафора, бо світ, у якому ми живемо, відбиває насамперед нас самих.
Коли дивлюся в це «дзеркало життя», я бачу людину, якій цікаво жити — розвиватися, пробувати, впізнавати, робити щось нове. Це відчуття можна порівняти зі станом людини, яку мучить спрага. Мені завжди хочеться пити це життя великими ковтками, ніби воду з крана.
Та при цьому я — відповідальна людина, для якої потреба віддавати, ділитися з іншими стає дедалі сильнішою. Бо коли віддаєш, народжується відчуття щастя. У своїх віршах я спробував його передати так:
Я архитектор по наследству
Приобретенный коллажист живописец поэт
Режиссер фильмов скульптур непонятных
Современный фотограф дней
Я изысканный стиляга и убежденный классический модернист
Городской вор не защитившийся кандидат чувств и уроков
Влюбленный четырежды отец муж пластинок и книг коллекционер
Я безнадежный наивный романтик и признанный художник
Я все уже получил
Но почему я все время чего-то хочу
Утверждения похвалы лести обмана и лжи
Как напиться воды из крана когда мучает жажда
Ответ один и это правда
Продолжать развлекать своим ремеслом подаренным мне рукой православной
Для меня важно надеяться терпеть и оставаться всему благодарным
ДЗЕРКАЛЬНИЙ КОЛАЖ
Коли я їхав до Данії, мій викладач з архітектури, знаменитий академік Віктор Леонідович Антонов, подарував мені оригінальні покадрові «зрізи» фільму «Дзеркало». Це був досить великий шмат плівки, який він колись отримав від Андрія Тарковського.
Через 18 років я знайшов цю плівку, розрізав її на слайди і використав для створення у 2008 році унікального проєкту, а згодом і фільму Mirror by Mirror/«Дзеркало до Дзеркала». Ця робота була дуже важливою для мене, оскільки свого часу фільм «Дзеркало» перевернув моє життя.
Працюючи над Mirror by Mirror, роблячи колажі з використанням оригінальних кадрів фільму, я відчував величезну відповідальність: чи маю я право як колажист із ними працювати? Тому, перш ніж зробити виставку та надати роботи на загальний огляд, я вирішив отримати дозвіл сім’ї Тарковського.
Марина Арсеніївна Тарковська, дочка видатного поета та сестра великого режисера, яка присвятила своє життя спадщині сім’ї, прийняла мене вдома дуже доброзичливо й гостинно. Роботи їй дуже сподобалися, і дозвіл було отримано. З того часу ми стали великими друзями.
Згодом Марина Арсеніївна навіть люб’язно написала передмову до книги моїх віршів-колажів, що опубліковані на порталі Kyiv Daily. Серед них, наприклад, таке: «Я художник мне ни к чему красивый закат».
СПІВМІРНО ТАРКОВСЬКОМУ
80-річчя Андрія Тарковського Марина Арсеніївна, її чоловік Віталій Гордон, я та моя дружина Альона святкували в Ризі. У Ризькому музеї кіно відкрилася моя виставка колажів «Дзеркало до Дзеркала», присвячена фільму «Дзеркало». Ми багато говорили про спадкоємність та важливість «спалахів дитинства», які я рефлектую все своє життя:
Собирая звезды на пальцах
Как белый снег на траве.
Перебирая воздух в губах
Холодных как лед
Ты выплюнешь все
Слоистой водой
И поплывешь как бездомная рыба во тьме
А еще разрешишь всем встречать свет вчерашний
И звезды не на земле а на твердой прозрачной
Серебряной воде
Вона вважала, що за своєю силою та художніми достоїнствами 10 моїх колажів співмірні світу Тарковського… Її чоловік, режисер Олександр Віталійович Гордон, високо оцінив виставку.
Нагадаю напівзабутий сьогодні факт: Андрій Тарковський був співавтором сценарію у фільмі Гордона «Сергій Лазо» та навіть грав у ньому білого офіцера. Хоча у титрах і не фігурував.
І Марина Арсеніївна, і Олександр Віталійович написали тексти про мої роботи для каталогу виставки. Також у каталог увійшов і один із моїх віршів, присвячених Андрію:
Взбудоражив палкой отструганной гладкой
Прохладно-кисловатый привкус муравьиных гор
Ты вонзил ногу в трепещущий рай и лес
Протараненный сумасшедшими глазами как больной
А уходя закрутив облака как бумагу над лесом
С остатками воздуха солнца и лет
Ты крался назад по жирной траве как по маслу
Следя за теми кого уже нет
ПРОРИВ У БЕЗМЕЖНЕ
А далі я, Марина Арсеніївна та Олександр Віталійович сиділи в третьому ряду величезної зали ризького центрального кінотеатру (що колись називався «Перемога») і дивилися фільм «Дзеркало». Зал був забитий. Вільних місць не було. Неймовірно, але факт — глядачами були переважно молоді люди!
Ми всі по черзі виступали на сцені, розповідаючи про почуття, що викликає у нас цей фільм. Ми говорили про неймовірну революційну колажність картини і дякували її творцю. Виступив данський посол у Латвії. Після цього розпочався безпосередньо кінопоказ.
Я сидів поруч із сестрою великого режисера, їхня мати грала на екрані саму себе. І серед усього цього я — художник, на колінах якого лежав каталог виставки із чудовими словами Марини Тарковської:
«Колажі Святченка не одновимірні — у реальному світі вони виявляють деякі «проріхи», через котрі заглядають в інший, безмежний світ. Це нагадує старовинну гравюру, на якій людина, досягнувши краю землі, заглядає в нескінченність через дірку в небесній тверді. У середньовічній гравюрі — це пристрасть до пізнання, у нашого сучасника художника Сергія Святченка — прагнення осягнути незбагненне».
Мені надзвичайно дорога й оцінка Олександра Гордона:
«Десять колажів Святченка, присвячені фільму «Дзеркало»… вразили мене своїм схрещенням із духом творчості Тарковського, з гостротою монтажу «Дзеркала», з його музичними вибухами, акцентами. Сам політ внутрішнього «я», щирість у сповіді, провині та почутті кохання існують у колажах на рівні підсвідомості, на рівні страхів та дбайливості Святченка.
Мені здається, що Тарковського зацікавили б різні деталі у цих колажах: несподіваний монтаж «зрізів» фільму, гострота їх поєднань, блакитне тло та розриви — прориви у безмежний космічний простір — усе те, що так приваблює в стилістиці Святченка.
Незвичайні рішення художника розривають звичну декартівську логіку, відкрито демонструють «незрозумілість», яка здається, незрозумілість з першого погляду. І сам Тарковський лише з першого погляду незрозумілий. Але це його не зупиняло.
Він працював у коді обраності, у формі подолання звичайного, у формі опору режиму та буденності… Щось подібне я бачу і в роботах художника Сергія Святченка».
ЛЮБОВ ЯК ДЗЕРКАЛО ЖИТТЯ
Тоді, у Ризі, я пережив одну з тих миттєвостей, коли ти не до кінця розумієш, що з тобою сталося, проте точно знаєш — це щось неймовірно важливе у твоєму житті, те, що всередині тебе житиме вічно. «Дзеркало» Тарковського — це фільм-колаж про мене, про вас, про наше життя і пам’ять, яка схожа на простір, що складається з містичних дзеркал, що відображають один одного.
Я переконаний, що все дійсно значуще може народитися лише з того, що ти по-справжньому любиш. І з цього кохання народжуються всі мої проєкти — архітектурні, видавничі, живопис, колажі, скульптури, фільми та вірші.
Напевно, любов і є те універсальне «дзеркало життя», яке відображає все й одночасно саме відображається у всьому:
Предупреждать время чтобы не звонило так часто
Убеждать рассвет чтобы приглашал солнце
Упрашивать зеркало чтобы не обижало
Все это важно но смотря с какой стороны
Ведь с одной стороны время рассвет с другой зеркало
А посредине теплое ласковое нежное солнце
Но опять-таки с какой стороны
Со стороны с которой ТЫ
Фото надані Сергієм Святченком
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
