НЕПОХИТНА СИЛА ТА НАТХНЕННЯ: художник-графік із Херсона Тамара Качаленко
Тамара Качаленко з власними роботами із серії Back to black («Старі та діти»)
Художник-графік із творчим псевдонімом Vita Black народилася й живе в південному місті Херсоні.
Образотворчого мистецтва навчалася в Херсонському державному університеті. Вважає, що саме кафедра образотворчого мистецтва ХДУ надала їй перепустку до чарівного світу графіки. Завдячує й викладачам кафедри, які завжди спонукали до власних творчих пошуків та вивчення нових напрямів сучасного мистецтва.
Робота кульковою ручкою — це вже подальша самостійна праця на основі творчості американських митців гіперреалізму.
Який перший творчий момент у своєму житті ви пам’ятаєте?
Конкурс «Моя мала Батьківщина» було оголошено за ініціативою Українського фонду соціальних гарантій військовослужбовців та ветеранів Збройних Сил і Національної бібліотеки України для дітей. Головою журі конкурсу був А. І. Кичинський (поет, лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка).
Загалом на Херсонщині у конкурсі «Моя мала Батьківщина» взяли участь близько 1300 осіб, було створено 667 книжок-саморобок. Потім ці книжки-саморобки, створені дітьми всієї України, разом із моєю, поїхали мандрувати виставками, демонструвались у Києві.
Цю подію відбито на світлинах, які я зберегла. На жаль, зараз Херсонська обласна бібліотека для дітей імені Дніпрової Чайки розбита обстрілами.
Також із дитинства я дуже любила музику, навчалась у музичній школі по класу гітари, а потім вступила до Херсонського музичного училища (народне відділення, гітара).
На першому курсі Херсонського державного університету схилялася до живопису, а саме — пейзажів. Мене дуже надихала творчість відомого херсонського митця Володимира Чуприни.
Під час навчання в ХДУ опанувала різні техніки: батик, акрил (на різних основах) — на папері, склі, фанері, тканині, лаковій шкірі); кулькова ручка, масляний живопис, акварель, гуаш, м’які матеріали (вугілля, сангіна), маркери, фломастери, нетрадиційні техніки образотворчого мистецтва, навіть бісероплетіння (створюю автентичні ґердани за допомогою ручного ткацтва).
Але на старших курсах ХДУ мене привабила царина графіки. І випускною дипломною роботою стала саме графічна серія, натхненна творчістю Т. Г. Шевченка.
У чому полягає ваша творча амбіція?
Кожна нова робота для мене — своєрідний трамплін, який ставить певні задачі. Самовдосконалення як художника-графіка від роботи до роботи.
Наприклад, у найсвіжішій серії Back to black («Старі та діти»), створеній у грудні-січні 2023–2024, — працюю в новому для себе напрямі американського мистецтва гіперреалізм, який зараз на піку популярності на Заході та в США. Ця серія робіт дуже знакова для мене, тому й обрала собі творче псевдо Vita Black.
Але гіперреалізм має й суттєві відмінності від української графічної школи (наприклад, неможливий без використання фотографій), що спонукає до постійного вдосконалення графічної мови. Завдяки використанню нових технологій можливості художників суттєво розширилися. Але реалістичність зображення на картині недосяжна для об’єктива фотографа. І тому фотографія ніколи не вб’є мистецтво, бо фото — лише матеріал для творчості художника.
Дуже вдячна декану факультету культури та мистецтв Левченку М. Г. за постійну творчу підтримку й ректору Херсонського державного університета О. В. Співаковському за допомогу матеріалами (без чого було б взагалі неможливо створити серії робіт — «Гуцули», «Діячі української культури», «Україна у вогні», «Славна Україна» і, звичайно, Back to black).
Що стоїть на заваді здійснення ваших творчих амбіцій?
Війна. З Херсона не евакуювалася ні під час окупації рашистами, ні під час катастрофи на Каховській ГЕС, ні зараз — при постійних обстрілах міста. Але творити під звуки вибухів і сирен дуже складно. Саме війна схилила до чорно-білого світу графіки. Я малювала і під час окупації рашистами Херсону.
За окупації головним правилом було намагатися не контактувати з рашистами будь-яким чином. Навколишня реальність із «зетками» на херсонських дорогах була настільки жахливою, що лише мистецтво допомогло пережити ті часи.
Тоді почала створювати серії графічних робіт: «Українські діячі», «Гуцули» та «Україна у вогні». Мобільність кулькової ручки дуже виручала, бо її легше взяти з собою у сховище, на відміну від фарб.
З чого ви починаєте свій день?
З новин. Читаю багато ЗМІ — і центральних, і регіональних. Листівки в соціальних мережах та підтримка від херсонців, які зараз в інших областях України, навіть за кордоном, — це все допомагає пережити ще одну добу війни.
Якими митцями ви найбільше захоплюєтеся?
Зачарована гіперреалістичними роботами Samyel Silva, які він створює, використовуючи лише 8 кольорових ручок. Та чудовими роботами митця Enam Bosoka, котрі він малює за допомогою лише синьої кулькової ручки. Їхня творчість була для мене дороговказом у царині гіперреалізму, саме в техніці «кулькова ручка».
Чи є у вашому житті хтось, хто вас постійно надихає?
У сьогоденних реаліях найбільше надихає фільм Клінта Іствуда «Саллі. Диво на Гудзоні» — щирою закоханістю у професіоналів своєї справи та оптимізмом. Зараз відкриваю для себе фільми старого Голлівуду — «Кармен» 1948 року (з Рітою Хейворт), «Білий вантаж» 1942 року (з Хеді Ламарр), «Гранд-отель» 1932 року (із Джоан Кроуфорд та Гретою Гарбо) та «Любовне гніздечко» 1951 року (з незабутньою Мерілін Монро). Коли накриває світ новин, тоді вмикаю улюблені фільми — як дієвий засіб від депресії.
Дайте визначення музи. І хто ваша муза?
Британська співачка Amy Winehouse — одна з моїх улюблених виконавиць. Саме чорно-білий кліп Amy Winehouse Back to black (2004) надихнув мене на створення серії графічних робіт Back to black («Старі та діти»).
Діти і старі — свідомо вибрані моделі як найбільш вразливі категорії людей, що дуже боляче сприймають війну. Зараз у Херсоні діти з очима і виразом обличчя, мов у старих людей. А стареньким боляче дивитися, як щоденно руйнується їх світ… Життя стало чорно-білим, без півтонів. І я намагаюсь передати ці херсонські реалії за допомогою графіки.
Крім того, діти та старі — найвразливіші верстви суспільства, тому, на мій погляд, війна залишає на їх обличчях особливо жорстокий слід. Як влучно сказав французький письменник-романіст Марк Леві: «Тільки старі та діти бачать те, що не помічає більшість людей. Старечі зморшки — найгарніші письмена життя, за якими діти навчаються читати…» І війна теж пише свою повість на їх обличчях.
Як ви реагуєте, коли зіштовхуєтеся з переважаючим розумом чи талантом?
Навчаюсь. Митці — це конкурентне середовище, тому на заздрощі просто немає часу. «Заздрити — це визнавати себе переможеним», — за влучним виразом Скрябіна. До того ж, вчитися ніколи не пізно.
Як ви дієте, коли стикаєтеся з перешкодами на шляху до успіху чи загрозою поразки?
«Страшно не впасти, страшно не підвестися», — як стверджує німецьке прислів’я. Все, що нас не вбиває, — робить сильнішими. Можливо, саме перешкоди на шляху до мети й підкреслюють те, що вектор руху обрано вірно.
Як ви розумієте майстерність?
Це тоді, коли сам художник не може пояснити, як він створює роботу. Робота немов створюється окремо від митця, на кшталт — мелодія сама прийшла до вірша.
У чому полягає ваша найбільша мрія?
Зустріти Перемогу і створити графічну серію радісних та щасливих херсонців.
В Україні протягом останнього десятиліття змінилося…
Є рух в напрямі європейського мистецтва. Поступово позбуваємось радянського спадку, але, на жаль, не так швидко, як хотілося б.
Мистецтво — це теж зброя у війні. Українське графічне мистецтво зараз відкриває нові горизонти для творчості, нові теми та нових глядачів. Я щиро вірю, що в поєднанні з сучасними західними мистецькими здобутками (наприклад, із тим же американським гіперреалізмом) українська графічна школа ще здивує світ.
Хочу змінити у рідному місті…
Багато чого хотілося змінити у Херсоні до війни, але зараз бачиш, що треба буде добряче попрацювати, аби повернути хоча б те, що було до 24 лютого 2022 року. Сьогодні місто вражає вирвами від прильотів та вибитими вікнами. Херсон називають «місто старих та волонтерів». Але Херсон живий, він — не місто-привид, яке існує лише на карті. Хоча звичайне цивільне життя в цілодобово обстрілюваному місті стає героїзмом. Але херсонці, які залишилися в Херсоні, продовжують «нести місто на руках», за влучним виразом І. Колихаєва — довоєнного мера Херсона та очільника міста у перші місяці війни.
Мені не вистачає…
Мене у Львові. Планувала вступити до творчої аспірантури Львівської національної академії мистецтв. Я готувалася, писала теоретичну роботу, створювала практичні роботи (в тому числі й серії про гуцулів). Але повномасштабна війна зламала ці плани.
Метафора, літературний герой, асоціація для сучасної України…
«Борітеся — поборете», — як заповідав Т. Г. Шевченко.
Чи можливо пробачити ворога?
Складне питання. «Я можу забути, але не пробачити», — як сказала Е. Рузвельт.
Найкраща порада, яку ви отримали у житті…
«Неважливо, наскільки повільно ти просуваєшся. Важливо, що ти не зупиняєшся», — цей геніальний вислів Брюса Лі характеризує саме сьогоденну творчість в Херсоні. Оскільки бувало, що роботу починала створювати до обстрілів. Потім бігла до сховища, а закінчувала вже о 3–4 години ночі — коли позбивають шахеди чи стихне масований обстріл Херсона.
Взагалі, на одну роботу кульковою ручкою витрачаю 6–8 годин та 2–4 кулькових ручки (залежно від кількості штриховки).
Чи є фраза, з якою ви йдете дорогою життя?
На скелі напис. Коли заможні люди читають його — вони плачуть, коли бідні — вони радіють. Коли читають закохані — вони починають цінувати кожну мить, проведену разом. А на скелі написано: «Все минає»
Фото надані Тамарою Качаленко
